Окупанти вбили їхню дитину: історія багатодітної сім'ї з Донеччини [ Редагувати ]
За кілька днів до Дніпра машинами швидкої перевезли й постраждалих дітей.
Через російську агресію вони втратили житло та роботу. Та найгірше окупанти вбили їхню дитину, ще двох - поранили. Історію однієї сім'ї з Донеччини - розкаже наш кореспондент Артур Терещенко.
У мене було 9 дітей. Ми жили у Соледарі чудово. У нас було все господарство, кури, машина, будинок.
Масштабне вторгнення росії в Україну Тетяна зустріла на останніх місяцях дев'ятої вагітності. Багатодітна жінка народжувала у Бахмуті, і там відчула, як смерть дихає у спину.
Тетяна Найденко, переселенка з Донецької області:
1 травня у місті Бахмуті 2022-го року я народила дитину. 3 числа нас виписують з пологового будинку. На моє місце поклали вагітну жінку. У неї прийняли пологи, і о 4-й ранку, наступного дня - приліт у палату. Загинула дитина, та мама постраждала.
Ще понад три місяці велика родина залишалася під постійними обстрілами в Соледарі. Змусила евакуюватися трагедія. У сарай, де гралися троє дітей Тетяни й сусідський хлопчик, поцілила ракета. Травмованих дітей забрали у реанімацію, а інші члени родини виїхали до Дніпра.
Тетяна Найденко, переселенка з Донецької області:
Коли ми вже виїхали, нам повідомили сусіди, що було ще 3 прильоти. Крім того, поцілив снаряд у будинок, він почав горіти. Його гасили. Тепер від того будинку нічого не залишилося.
За кілька днів до Дніпра машинами швидкої перевезли й постраждалих дітей. Проте через важкі поранення 4-річний Сергійко та сусідський хлопчик померли. Дітей поховали поряд.
Анатолій Однораленко, переселенець з Донецької області:
Хочеться взагалі миру, війни, щоб не було. Дітей найважче ховати. Найважче. Словами не передати.
Про вбитого Сергійка рідні згадують чи не щодня.
Тетяна Найденко, переселенка з Донецької області:
Я змирилася зі смертю сина свого, а ось чоловік ніяк не змириться. І коли він починає заходитися, мені доводиться викликати швидку, щоби йому робили заспокійливий укол. А у нас ще в шелтері такий хлопчик є, схожий на мою 4-річну дитину. Обличчя, статура і мова така ж, і ось коли він бачить цього хлопчика, він каже: дивись, зайчику, Сергійко побіг.
Через проблеми з серцем Анатолій не може влаштуватися на роботу, яка б хоч якось відволікала від сумних думок. Усім серцем чоловік мріє повернутися на рідну Донеччину.
Анатолій Однораленко, переселенець з Донецької області:
Якщо переїжджатиму, то, мабуть, швидше за все й дитину перепоховаю, бо я не наїжджуся у Дніпро. В Дніпро далеко їздити.
