Був перукарем, а став сапером: історія воїна з Рівного [ Редагувати ]
З перукаря у військові сапери. Рівнянин Анатолій Панчук з перших днів повномасштабного вторгнення пішов служити у 68-му окрему єгерську бригаду. Там опанував саперську справу, виконував бойові завдання на Вугледарському напрямку. Торік потрапив під танковий обстріл і втратив ногу. Далі було довге лікування, реабілітація. Врешті став на протез.
Нещодавно Анатолій повернувся до цивільної роботи у свою перукарню. У майстра побувала наша знімальна група.
Перукарня. Зал підстригання в нас. Робочий зал на два місця.
Цю невеличку перукарню у Рівному Анатолій відкрив влітку 21-го. Пропрацювали пів року, а далі почалося повномасштабне вторгнення, і її власник записався до війська.
Анатолій Панчук, ветеран війни:
24-го ми й пішли, прийшли в ТЦК, пройшли комісію, а далі 6-го березня вже призвали мене. Формувалася бригада 68-ма єгерська, попав на полігон до нас в Рівне, і вже з полігона почали рух туди ближче на Донбас.
Анатолій Панчук воював на Донеччині. Був сапером. Цю військову професію з нуля опанував уже після мобілізації.
Заміновувати, розміновувати, проводити піхоту на нові позиції.
Боєць був двічі поранений. Обидва рази в праву ногу. Після першого - влітку 22-го - реабілітувався і повернувся до побратимів. А вже в січні 23-го під Павлівкою потрапив під потужний обстріл. Тоді чоловік втратив ногу.
Анатолій Панчук, ветеран війни:
Вони пішли на штурм з танками, бронемашинами, але зупинились вони якраз на наших мінах - зупинились і відкотилися назад. Ми зробили свою роботу, почались обстріли. Коли летіло, я впав, мене відкинуло і біль. Вирвало литку і відірвало ногу - вона висіла на берці. Відірвало аптечку, я знайшов свій автомат, і просто передавив ременем.
З поля бою Анатолія витягли побратими. Позаду численні операції й протезування. Уже дев'ять місяців як чоловік звикає до своєї металевої ноги. І навіть повернувся на цивільну роботу. Хоча про перукарство і на фронті не забував.
- Я хочу по боках, щоб було коротко і зверху трошки зняти ножицями. - Чудово.
Анатолій Панчук, ветеран війни:
Вже 15 років я працюю перукарем, і на війні теж доводилося стригти. Були інструменти свої - машинка, ножиці. Побратими - бороди, бо зараз такі віяння, що борода це є нормально, і це якби друга зачіска. Ми стояли в селі й місцевим жителям надавали такі послуги безкоштовно.
Ножиці й машинка для стрижки були з Анатолієм і на реабілітації. У шпиталі наводив красу пораненим бійцям.
Колишній фронтовик стриже чоловіків. Клієнтів після двох років перерви у роботі, розповідає, поки небагато. Війна перетасувала його постійних відвідувачів. Але ветеран не здається. Каже, треба заробляти, щоби підтримувати побратимів.
Стараємося працювати, сплачувати податки, працюють в мене люди ФОПами. Не тільки працювати, заробляти для себе, а щось донатити на армію.
Поки Анатолій воював - його перукарня працювала. Жінки-майстрині наводили красу рівнянам.
Я пробула в окупації 66 днів.
Олена Геріх з Маріуполя. У закладі Анатолія винаймає місце. Вона - майстер манікюру. Усе життя пропрацювала на заводі Ілліча, тепер пробує сили у б'юті-сфері. Історія колеги-воїна, зізнається, мотивує і надихає. Адже її чоловік нині боронить Україну в лавах ЗСУ.
Олена Геріх, переселенка з Маріуполя:
Я завжди поруч з військовими почуваюся... Дуже мені тепло, комфортно, довіра. От я не знаю, ці от люди просто, мені дуже комфортно і зручно знать, що він рядом в сусідній кімнаті.
Тяжке поранення, розповідає Анатолій, дається взнаки. Та він не нарікає і ні про що не шкодує.
Анатолій Панчук, житель Рівного, ветеран війни:
Все одно жити треба далі, продовжувати щось рухати, тому що ворога з землі не виженеш, як кажуть, плачем і шмарклями.
