Народила під бомбами в Маріуполі: історія переселенки [ Редагувати ]
Приклад одного з найгучніших воєнних злочинів цих рашистських очільників - бомбардування та фактичне знищення Маріуполя. Героїня нашого наступного матеріалу перебувала у тому самому багатостраждальному маріупольському роддомі, коли по ньому гатили рашисти. Життя її та немовляти в ті дні висіли на волосині.
Як воно, народжувати під бомбами? Які випробування довелося пройти, і завдяки чому вдалося врятуватися. Про все це в ексклюзивному матеріалі Ольги Лучек.
Першою нас зустрічає дворічна Аня. Грайлива, щира і безтурботна. Одразу стаємо друзями, тож ділиться всіма улюбленими іграшками. А от її відважна мама Кароліна зізнається: немає і дня, щоб вона не згадувала про пережите у рідному Маріуполі, про ціну, яку довелося заплатити за життя.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
Все, світло вимкнули... Коли закінчилися запаси води, то було найстрашніше. Коли вимикають світло є таке, як нагадування, як ми голодували, ось тут ми вже трошки обжилися, нам тут допомагають, і електроенергія, коли є.
І схожих тригерів в тиловому, безпечному місці донині дуже багато.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
Я дуже люблю дощ, бо дощ нам тоді врятував життя. Не було води, чоловік збирав воду в тази, всі баклажки, всі пусті банки, навіть все брудне, багато ж днів не було води.
Маріуполь для Кароліни - рана, що постійно кровить.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
Я коли народила, я не купалася 18 днів, і моя дитина також. Коли в дитини пролежні, я ото пригадую, то просто жахливо. Я думаю, кожен маріуполець, який вижив в тому пеклі, яке в нас було, перше, що він згадує те, як він наївся, і те як він купався. Я коли перший раз купалася у мене була не гаряча вода, була холодна вода. Я навіть у холодній воді просто плакала, що я купаюся.
У березні 22-го в Маріуполі стало максимально гаряче. Обстріли, росіяни блокують шляхи. Починається справжнісінький голод.
Люди голодні, ходять, бісяться, їжі немає. Слава Богу у нас є їжа, води мало, економимо. За вікнами постійно вибухи. Мені скоро народжувати.
Це відео Кароліна записала у Маріуполі 6 березня.
9 березня росіяни зруйнували пологовий будинок, де жінка мала народжувати. Того ж дня ворожий снаряд знищив і сусідський будинок.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
Я злякалася, і лягла, лежала до 11 години, в мене дуже болів живіт, лежала, лежала, пішла в туалет в 11, відійшли води. Комендантська година. В комендантську годину виходити не можна.
Та все ж Кароліна пішла шукати швидку пішки. Під щільним обстрілом.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
Мені підсвічувало дорогу луна і світло. Дорога була вся розбита. Ями були більші, ніж ця кімната. Ти йдеш і розумієш, що треба обходити, бо якби не було снігу, я б в ту яму упала.
Знайшла швидку. Дорога до лікарні здавалася вічністю.
Я боюсь, що нас розстріляють, машина може привернути увагу, я лежу й боюся, мій чоловік молиться.
І можливо саме молитва допомогла безпечно дістатися до лікарні. Там породіллі зробили кесарів розтин.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
Чекали, аби прийшов лікар, аби зробив мені кесарів розтин, а лікар не прийшов, він там когось іншого рятував. І з'явилася дівчинка Марія, і вона нас врятувала. Вона мені зробила операцію,
Ганнуся народилася одинадцятого березня. А наступного дня російські війська захопили лікарню. Забирали у породіль і так скупу їжу.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
З дівчатами гречку замочували, перемішали з тушонкою, хоч якось банка тушонки на 30 чоловік, гречка ще хрустіла на зубах.
Кароліна пригадує, разом з нею народжувала і місцева блогерка - майбутня колаборантка Маріанна Вишемирська, світлина якої із закривавленим обличчям на тлі розбомбленого пологового облетіло весь світ.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
11 березня я останній раз бачила Євгенія Малолетку. Цих, хто знімав фільм "20 днів у Маріуполі". Вони пішли знімати Маріанну Вишинівську, що потрапила до фільму. Пригадую той безлад, люди ходять, я народжую, тоді було 2 градуси холоду. А 12 вже мінус 10 було, люди замерзали на смерть. В нас у підвалі замерзли люди, я врятувалася картонкою, під стінку поставила, і то трошки зігрівало, бо дуже холодні стіни, вікна вибиті, приміщення без вікон, без дверей.
Ще в ті дні Маріанна мала проросійські погляди - каже Кароліна. А 21 березня росіяни повідомили про примусову евакуацію в Ростов.
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
Я не хотіла їхати в росію - це країна, яка спричинила ту агресію, яка зруйнувала моє життя.
Аби не попасти на росію, жінка з немовлям пішла під обстрілами в протилежний бік. На блокпостах щипала доньку, щоб та плакала, бо так російські військові пропускали. Спочатку сім'я дісталася Бердянська, звідти до Чернівців. Саме тут родина вирішила будувати життя наново: відкрили невеличку майстерню, де ремонтують техніку.
А Маріуполь, каже жінка, їй і досі болить...
Кароліна Савосіна, переселенка з Маріуполя:
У мене пам'яті залишився Маріуполь у двох випадках: коли він був процвітаючий, і другий, коли я несу новонароджену дитину і бачу спалені будинки.
