Попри поранення мріє опанувати новий фах: історія воїна "Луки" [ Редагувати ]
Війна докорінно змінила його життя. Олександр - артилерист та оператор БпЛА - більше року воював на фронті. Після бойового поранення під Кліщіївкою втратив частину стопи. Нині пересувається на колісному кріслі. Робить усе можливе, аби знову стати на ноги. І мріє опанувати новий фах. Більше про себе та плани на майбутнє захисник з позивним "Лука" розповів нашій Сніжані Сидорук.
Кліщіївка - це був останній досвід бойовий.
Олександру - 30. Він - киянин. У столиці працював ментором та лектором на одній з освітніх онлайн-платформ. І жодного відношення до армії не мав. Коли почалося повномасштабне вторгнення переїхав до Вінниці.
Я був ВПО у Вінниці, став на облік, потім отримав повістку.
Це було торік у лютому, згадує Олександр. Відтоді розпочався його бойовий шлях у складі 22-ї окремої механізованої бригади.
Я старший навідник гармати САУ 2С1 "Гвоздика", але останній місяць я працював оператором дрона БпЛА, тобто керував дроном - аеророзвідка.
Цієї весни старший солдат боронив країну на сході. На Бахмутському напрямку в середині травня зазнав поранення.
Олександр, військовослужбовець ЗСУ:
У той день якраз я втратив два дрони зранку. Ми з товаришем пішли шукати дрон. Ось. І коли я шукав: перший раз пішов - нормально все було, а потім натрапив на міну. Мене відкинуло на землю, я вдарився лобом. Я розумів, що з ногою щось сталося.
Побратими, розповідає Олександр, швидко його евакуювали. Вже за годину чоловік був у лікарні. Щоправда, лікарі ампутували частину стопи. Нині Олександр пересувається на кріслі колісному і проходить реабілітацію в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни.
Павло Дячук, фізичний терапевт:
Ми вже пробуємо з ним робити перші кроки. Працюємо над рубцями, над набряком, над амплітудою руху в гомілковостопному суглобі, для того, щоб він міг покращити цю амплітуду і навчаємося навичок ходіння.
Крім фізичної реабілітації, Олександр активно долучається до всіх заходів, які проводять для бійців на базі шпиталю. Він малює картини й сам зробив мило. А особливо до душі припали заняття з каністерапії.
Олександр, військовослужбовець ЗСУ:
Є багато активностей для ветеранів війни поза системою, так і воно прикольно, тому що воно тебе і розряджає, і наповнює по-своєму емоційно і практично, тому що це відбувається в такій творчій атмосфері. Ти можеш поспілкуватись з іншими військовослужбовцями, з іншими людьми - воно розбавляє твої будні.
Психологи кажуть: військовий є мотиватором для інших пацієнтів шпиталю.
Марія Родзяк, клінічний психолог:
Олександр досить таки відкритий до спілкування. Його внутрішня наповненість, його ерудованість досить таки має потужний стрижень, щоби своїм прикладом показати, як можна долати свої перешкоди, як можна справлятися з ними. І я думаю, що це корисно для нього, і він несе користь для інших.
Усе, що робить, Олександр занотовує.
Я веду закритий телеграм-канал, де описую свій день там, свій щоденник.
У своєму "Щоденнику мобілізованого солдата" військовий описує кожен прожитий день. Уже зібралось нотаток за понад рік служби та півтора місяця лікування і реабілітації.
Як використає свій щоденник, Олександр іще не знає. Можливо, викладе у відкритий доступ. Поки ж старший солдат вирішив опановувати для себе нову професію - хоче стати психологом, аби допомагати побратимам.
Олександр, військовослужбовець ЗСУ:
Я бачу, що є проблема з вирішенням бойового стресу, і не всі з ним справляються, тому мене цікавить професія психолога. Я цим цікавлюсь доволі довгий час. Зацікавився ще більше на службі, оскільки побачив ефективність цього.
