День пам'яті жертв Бабиного Яру: історія родини [ Редагувати ]
Їм загрожувала невідворотна смерть. Їхню долю вирішили нацисти. А сталінський режим заперечував пам'ять. "Голокост від куль": сьогодні Україна вшановує пам'ять про жертв одного з найбільших масових вбивств Другої світової війни. Про 83-тю річницю трагедії Бабиного Яру під час окупації Києва 1941-43 років - далі.
Український історик Анатолій Подольський запланував зустріч з нашою знімальною групою саме тут. Біля Менори. В Бабиному Яру. Дослідження теми пам'яті про Голокост - наріжний камінь діяльності історика. Все через родинну трагедію.
- Це місце особисто для вас чому важливе? - Тут моя бабка і 2 мої тітки по лінії батька.
Загинули від куль гітлерівських нацистів.
Пан Анатолій - нащадок єврейської родини. Мати Фаня Коростишевська, батько Юхим Подольський народилися у 20-х минулого століття, у місті Радомишль, що на Житомирщині. Згодом переїхали в Київ. Пан Анатолій пригадує: це був 1974 рік. Батько Юхим Подольський уперше прийшов сюди разом із семирічним сином. Була така ж погода хороша. Але жодних ознак пам'яті про страшну трагедію.
Анатолій Подольський, історик, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту:
Він сюди приходив як на цвинтар. Тобто в родині знали старший брат і сестра знала. Мені нічого не казали. Мені було нічого незрозуміло. До нього підійшов міліціонер, сказав йому пару слів, він був блідий страшенно. І ми пішли в парк Слави.
Анатолій Подольський дізнався про долю своєї бабусі та тіток. Лише перед смертю батько розповів йому про трагедію Бабиного Яру. Трагедію, яку радянський КДБ намагався стерти. Радянська влада заперечувала пам'ять про трагедію, а євреї жили в страху. Удома, пригадує, батьки говорили мовою ідиш, лише коли сварилися, чи розмовляли про щось потайки від дітей. Це наслідок націонал-соціалістичного антисемітизму та комуністичної диктатури.
Анатолій Подольський, історик, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту:
Тобто в родинах боялися казати про своїх загиблих. Нацистська диктатура гітлерівська вбила євреїв Києва. А сталінська комуністична влада вбила пам'ять про євреїв. Коли він вже це все перед смертю мені розповідав, біль був. Біль був, якась злість була на нього теж. Розповідь про те, що тут вбиті мої близькі, яких я міг встигти побачити. А потім коли побачив ці фото. Коли я побачив, як вони схожі насправді. Мені стало боляче.
28 вересня 1941 року в окупованому гітлерівцями Києві з'явилися оголошення з наказом усім євреям взяти з собою найцінніше і зібратися на Лук'янівській площі. "Хто не прийде - буде розстріляний". Формальним приводом стали вибухи та пожежі на Хрещатику. Їх влаштували НКВС разом з Радянською армією, яка тоді відступала. Наступного дня люди прийшли на смерть. Цілими родинами. Їх вишикували у колонну і погнали до урочища Бабин Яр. Відібрали коштовності, цінні речі, документи, наказали повністю роздягнутися і спуститися в рів. Там голих, беззбройних людей, разом з дітьми, розстрілювали кулеметники.
29-30 вересня 1941 року. Підрозділи СС і німецької поліції вчинили одне з найбільших масових вбивств Другої світової війни.
Анатолій Подольський, історик, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту:
У ці 2 дні євреї Києва перестали жити. 33.771 людина. Моторошні цифри. Звідки ми знаємо цю цифру - це самі німці доповіли в Берлін. Що в Києві повітря стало чистим, євреїв нема, можна дихати гарно. Євреї заважали дихати.
Бабин Яр був місцем вбивств ще протягом двох років. Німці вбивали там всіх. Душевно хворих, радянських військовополонених, ромів, членів ОУН, активістів та порушників окупаційного режиму. Мирних жителів. Серед жертв були жінки, діти й немовлята.
За підрахунками істориків, близько 100 тисяч людей було розстріляно в Бабиному Яру.
Ігор Щупак, кандидат історичних наук, директор Українського інституту вивчення Голокосту "Ткума":
І саме тому Бабин Яр є водночас і символом Голокосту, і символом загальноукраїнської національної трагедії і загальнолюдської трагедії. І зараз, коли триває повномасштабна війна росії проти України, і фактично здійснюється геноцид українського народу, і рашисти намагаються знищити і українську державу, державність, і українство, українство як таке, ми бачимо абсолютно прямі паралелі між тим геноцидом, який відбувається зараз, і тим, який був понад 80 років тому.
Усі кати понесуть відповідальність за свої злочини. Каже історик Ігор Щупак, згадуючи долю командира СС Пауля Блобеля. Відповідального за організацію масових страт в Бабиному Яру.
Ігор Щупак, історик:
Він був засуджений і повішений в 1951 році за вироком суду, і ось цікаво, які були його останні слова: "Мене привели на шибеницю віра та дисципліна". Очевидно віра в ідеї нацизму і фюрера, і дисципліна у виконанні наказів. Тому коли сучасні рашисти вбивають, ґвалтують, насилують, знищують Україну та українців, вони очевидно у свій останній час зможуть сказати подібні слова, що вони вірили своєму фюреру путіну і дотримувалися дисципліни. За це обов'язково буде і божа, і людська відповідальність.
Вбивства в Бабиному Яру тривали до осені 1943 року і припинилися лише за кілька днів до того, як 6 листопада радянські війська знову взяли під контроль Київ. Цей кривавий злочин не вдалося стерти з лиця землі та з нашої історії. Люди рятувалися, прикидаючись мертвими, виповзаючи з-під трупів, з-під землі. Та свідчили. Понад 2700 українців рятували євреїв ціною власних життів. Їх визнано Праведниками народів світу. І тільки незалежна Україна змогла відродити пам'ять про цей кривавий геноцид. І в цій війні ми теж захищаємо пам'ять. Як частину нашої історії та національної ідентичності.
Ніколи не вдавалося зачистити сліди злочинів. Так і сучасні російській федерації. Їх злочини в Маріуполі, в Ягідному, в Бучі, в Ірпені ніхто не забуде. Ніколи.