Втратила сина в Бахмуті, але не здалася: історія мами-волонтерки [ Редагувати ]
Продовжить ефір історія матері, яка втратила сина на фронті. Лілія Лях, жителька селища Токмаківка, вже передала допомоги воїнам на понад 5 мільйонів гривень. До повномасштабного вторгнення жінка мала успішний бізнес, який поволі перевела у благодійність.
Тепер її щоденна турбота - дістати військовий одяг, броню, спорядження, обладнання, медикаменти та автівки. Докладніше Олена Мендалюк розповість.
Допомоги на понад 5 мільйонів гривень від початку повномасштабного вторгнення передала військовослужбовцям Лілія Лях. Жителька селища Токмаківка на прифронтовій Дніпропетровщині втратила на фронті старшого сина. До 22-го року пані Лілія займалася бізнесом, який поволі перевела у благодійність. Тепер її щоденна турбота - дістати військовий одяг, броню, спорядження, обладнання, медикаменти та автівки. Докладніше Олена Мендалюк.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
Таке зухвале відношення до волонтера: "Ви ж волонтер". Ну, вибачте, ні. Я - мама, не байдужа мама, яка зрозуміла, що є війна і є такі, як мої діти, їх багато, і їм потрібна допомога і підтримка.
Лілія Лях просить не називати її волонтеркою, хоча з перших днів війни допомагає бійцям. Військову форму одягнули і її сини. Хлопці стали на захист у 22-му, коли молодшому Іванові виповнилося 18, а старшому Максиму – 22.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
Вони обоє сіли й сказали, 26 лютого, мамо, ми будемо воювати. Я всіма силами намагалася, кажу: ми будемо допомагати, я 26 лютого почала все це організовувати, не для того, щоб мене похвалили, що я така класна, я намагалася усіма силами, як мати зупинити їх. Їх не брав ніхто, бо вони студентами були. Вони втекли у правий сектор, там, де не було нічого. 4 травня вони вже були в Авдіївці на "нулі".
На фронті брати завжди були поруч. Старший Максим під час одного з боїв урятував життя молодшому. І коли Івана реанімували, сам загинув від кулі снайпера у Бахмуті.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
О 8 ранку Івана перевели з реанімації, а о 9 ранку прийшла смс, о 9 Іванові мали робити операцію. Йому прийшла смс: "Фроста" больше нет. Уявіть, лікар зайшов і сказав: ти взяла себе в руки, ти не плачеш і не кричиш, бо ляже і другий.
І Лілія опанувала себе. Почала зі ще більшим завзяттям підтримувати сина та інших воїнів.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
Мабуть, це Боженька поставив мене на таку місію - допомагати, щоб не зійти з розуму.
Жінка згадує: на початку війни була серед тих, хто одягав хлопців.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
Тоді 15 тисяч був самий такий дешевий бронежилет, але ми їх організували, у нас така команда зібралась, підприємці.
Згодом були медикаменти та обладнання.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
Люди з Іспанії, Франції, Німеччини пакують, я навіть не знаю тих людей... Але я їм вдячна, завдяки їм ми маємо можливість допомагати.
А ще десятки автівок жінка передала бійцям разом із дронами та іншими потребами військовиків.
На стінах волонтерського центру прапори. Їх тут більше як 15. Головний стяг - Івана. Ось відео, як він, поранений, несе його у Бахмуті. На знамені востаннє розписався полеглий Максим.
Захар - нема, це той, що розбився. "Ворон" – нема. "Фрост" – це Максимка мій, нема Цей прапор взагалі Ваня, це я Вам його привезла, щоб показати, він не дозволяє його сюди... Він вдома в нього над ліжком висить. І таких прапорів багато, що ти дивишся, а хлопців немає, і ти розумієш, наскільки вони цінні.
І доки триває боротьба, Лілія прагне допомагати. А її підтримка - це чоловік та близькі родичі.
Коробки, обгорнуті у святковий папір – це посилка з Німеччини. Друзі надіслали дітям Томаківки гостинці до Дня святого Миколая.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
Побажання було, щоб це було прихожанам греко-католицької церкви, а решта коробок - це все харчування на лікарні.
Харчі, ліки та обладнання жінка розвозить самостійно.
Дорогою заїжджаємо на цвинтар. Тут похований старший син. Жінка з болем зізнається: час не лікує, вона досі не вірить, що Максима більше нема.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
Я не сприймаю, що його немає, я його відчуваю, і побратими говорять, що його відчувають. Я його чекаю.
Лілія каже, що після смерті сина більше не відчуває страху. І в жодному разі не полишить своєї справи.
Лілія Лях – мати військовослужбовців:
Дає сили жити це ще Іван, завдяки Максиму він ще живий. І хлопці, які підтримують. Я розумію, що потрібна, і не маю права просто опустити руки.
