Ветеран інспектує Рівне на доступність для незрячих [ Редагувати ]
Зробити українські міста доступнішими для незрячих намагається Віталій Верес - ветеран, який на війні втратив зір. Це поранення змінило його життя та стало своєрідним викликом. Але захисник і далі рухається вперед - подорожує, займається спортом і навіть став чемпіоном світу з адаптивного стронгмену.
А ще він прагне зробити життя в Україні простішим для людей з порушеннями зору. Інспекцію почав з рідного Рівного. Більше про це - Сніжана Сидорук.
Цього кремезного чоловіка звати Віталій Верес. Йому 31. І він ветеран російсько-української війни. Учасник боїв на Донеччині.
Привіт з Бахмута. Сьогодні в нас день закоханих.
Це відео Віталій записав коханій 14 лютого 2023-го, а вже за кілька годин штурмова група бійця потрапила під ворожий обстріл.
Віталій Верес, ветеран російсько-української війни:
Мою групу вразили з керованої протитанкової ракети. Я прийшов в себе через тиждень після виводу з коми у Вінниці. Крововилив в мозок, забій серця, вибита ключиця, розрив м’язів грудних, відкритий перелом щелепи. Основне - повна втрата зору.
І хоч на війні гвардієць втратив зір, але не бачення майбутнього.
Вероніка, кохана Віталія:
Постійно якісь поїздки, то лікування, то реабілітація, то просто кудись поїхати. Да, там на якісь інтерв’ю, на якусь фотосесію. Він взагалі самостійний, тобто він займається спортом, він знає всі тренажери, він знає всі вправи.
Зараз Верес принципово не носить окуляри. Попри те, що нічого не бачить, прагне бути самостійним. Вболіває, щоб незрячим було комфортно в суспільстві.
Віталій Верес, ветеран російсько-української війни:
Я особисто 27 років свого життя, коли бачив, я отаку палку, як її називають правильно - тактильну тростину, і паралельно це головний маркер людини з порушеннями зору, я її не бачив. Проте людей незрячих - не один, не десять, не сто, не тисячі. Це до моменту війни. З початком війни, пораненнями тільки військових я знаю десятки, які повністю або частково втратили зір.
Захисник родом із Рівного. Сьогодні інспектує рідне місто на доступність.
Ось боєць намагається перейти дорогу регульованим пішохідним переходом. Та це виявляється не так просто - світлофор без звуку.
Якщо автомобілів не так багато або ранок, то ти просто не почуєш, чи є авто, чи не їдуть, про "електрички" я взагалі мовчу. Електричні автомобілі безшумні.
Єдине, що убезпечило б незрячих на перехрестях зі жвавим рухом - світлофори зі спеціальними сигналами.
Віталій Верес, ветеран російсько-української війни:
Якби йшов би, я б виперся, можливо, на якесь авто або, не дай боже, я б вийшов би взагалі на протилежний бік, де відбувається рух автомобілів.
Наступна локація - зупинка громадського транспорту.
І тут теж переважно немає жодного звукового супроводу. Зрештою, ветеран робить свої висновки.
Віталій Верес, ветеран російсько-української війни:
Більшість тротуарів в хорошому стані і це кайфово. Але. Скажімо так з тротуарами, з тим всім я можу змиритися, але от проблема транспорту і світлофорів - це один із таких основних моментів, на які треба не те що звертати увагу.
Те, що у місті для людей з інвалідністю ще багато "бар’єрів", погоджується і очільник міста. Хоча запевняє: за останні півтора року у Рівному зо пів сотні світлофорів таки обладнали сповіщувачами.
Віктор Шакирзян, виконувач обов’язків міського голови м. Рівне:
Я розумію, що багато є викликів, але своєю чергою місто не стоїть залучає різні фонди і там по громадському транспорту. Цей низькополовий автобус і так само озвучення самого транспорту громадського.
Інфраструктура більшості міст, ділиться Віталій, неприлаштована для незрячих. І якщо після нашого сюжету в Україні з’явиться хоча б один спеціальний світлофор - вважатиме це своїм особистим маленьким досягненням. А ще ветеран закликає не соромитися і пропонувати допомогу людям із тактильними тростинами.
Коли незряча людина йде - рухати її не треба, бо якщо людина йде, то вона знає маршрут, але коли стоїть і якісь моменти є, нормально підійти, привітатися і запропонувати допомогу - це ок.
