Європа кидає мільярди на зброю: чи вистачить сил зупинити кремль [ Редагувати ]
Через 80 років після закінчення Другої світової Європа залишилася з напівпорожніми військовими складами. На тлі російської загрози, країни ЄС збільшують оборонні бюджети та нарощують військову міць. Але скільки часу піде на переозброєння і чи здатна Європа захистити себе у разі нападу - розповість наша міжнародна оглядачка Світлана Чернецька.
Війна в Україні змусила Європу повністю переосмислити підхід до власної оборони. Після Холодної війни, країни ЄС робили ставку не на кількість, а якість. Тобто виробляли та закуповували небагато техніки, але найсучасніші моделі. Та український досвід показав: чисельна перевага у системах озброєння не менш важлива, ніж їх висока технологічність.
Навіть до повномасштабного вторгнення європейські військові склади не тріщали по швах. А в минулі три роки запаси зброї невпинно скорочувалися. Адже країни ділилися з Києвом найнеобхіднішим. Нині ситуація на арсеналах іще критичніша.
За розрахунками аналітиків, якби росія напала на країни Балтії завтра, вони б не змогли стримати вторгнення. Бо для відбиття атаки знадобилося б мінімум 1400 танків, 2000 бойових машин піхоти, 700 артилерійських установок. Це більше, ніж мають у наявності чотири найбільші військові держави Європи: Франція, Німеччина, Британія та Італія.
Вільям Альберк, експерт із питань оборони та глобальної безпеки:
Десятиліттями європейське військове виробництво занепадало. І цей факт має просте пояснення: на продукцію не було надійного попиту ані до 2022 року, ані тим паче до 2014 року. Тож багато виробників оборонної техніки працювали за принципом: виготовляти меншу кількість дуже дорогих систем. В результаті ми маємо 40 різних видів бронетранспортерів та 5 різних літаків, і системи, які не сумісні між собою. Замість того, щоби враховувати тривалу перспективу.
Лише в останні роки, європейці почали нарощувати темпи виробництва. Коли збагнула, що російська загроза стала помітно ближчою. А наявних запасів не вистачить ані для допомоги Україні, ані для власного захисту.
Гусейн Алієв, лектор школи соціальних та політичних наук університету Глазго:
Стратегія багатьох європейських країн від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну полягала в тому, щоби віддавати свої старі запаси, і тут же закуповувати нову техніку взамін. Це дозволило міністерствам оборони та урядам виправдовувати збільшення військових витрат та нарощення виробництва зброї.
До прикладу, Британія вже віддала Україні усі до одної свої артилерійські установки AS90. І тут же придбала натомість їхніх шведських родичів "Арчер". Якби не війна, королівське військо і далі б послуговувалося AS-90, принаймні ще років 10. А потім, найімовірніше, утилізувало б їх, перед заміною на новіші моделі.
З 2022 року військові витрати в Європі зросли на безпрецедентні 54%. Найбільший приріст у Німеччини - майже 48%. А інвестиції Польщі у власну оборону зросли вдвічі. Та минуть роки, поки ці фінанси перетворяться на зразки конкретної зброї.
Гусейн Алієв, лектор школи соціальних та політичних наук університету Глазго:
Військове виробництво не досягло навіть половини того рівня запасів, які необхідні для організації мінімальної оборони. Очевидно, що є дефіцит, і це фактично змусило деякі європейські держави та учасників Альянсу закуповувати зброю, важке озброєння за межами блоку. Але це здебільшого обмежується Південною Кореєю та Японією.
До війни країни НАТО намагалися не виходити за межі блоку при закупівлі озброєнь. Втім, через порожні європейські склади, зʼявилася чеська ініціатива. Коли боєприпаси для України шукали по всьому світові. А Польщу взагалі ставлять за приклад ефективного національного переозброєння.
Вільям Альберк, експерт із питань оборони та глобальної безпеки:
Польща розчарована тим, як ЄС укладає оборонні контракти, виконання яких займає роки, а суми у кошторисах постійно зростають. Тож вона звернулася до Південної Кореї. І просто зараз вже будують південнокорейські заводи в Польщі. Тобто в майбутньому Варшаві не доведеться переживати, звідки надходитимуть деталі для зброї і техніки, бо все виробництво відбуватиметься всередині країни і буде самодостатнім.
Найближчі сусідки агресорки першими розпізнали небезпеку й озброюватися почали ще до повномасштабного вторгнення. Але чимало європейських країн проспали загрозу.
Вільям Альберк, експерт із питань оборони та глобальної безпеки:
Країни Балтії почали переосмислювати свою оборону щонайменше з 2014 року. Вони справді роблять правильні кроки. Фінляндія займається цим узагалі десятиліттями, і навіть якщо росія нападе завтра, Фінляндія буде готова воювати. А є ще інші країни, такі як Нідерланди, Данія, Бельгія, які лише нещодавно усвідомили загрозу. І їм буде дуже важко переозброюватися.
Все ж, через 3 роки від початку вторгнення, Євросоюз спромігся підготувати оборонну стратегію на наступну п'ятирічку. Вона відкриває країнам доступ до 800 мільярдів євро. В пріоритеті - виробництво та закупівля засобів ППО, артилерійських систем, ракет, боєприпасів та дронів. Втім, найбільшим поштовхом для цього стала навіть не російська агресія, а загроза втрати військової підтримки США.
Гусейн Алієв, лектор школи соціальних та політичних наук університету Глазго:
До приходу Трампа відбувалося переозброєння, але було дуже мало зусиль в інших напрямках, таких як розвиток і збільшення чисельності національних армій. Зараз у Європі низка країн говорить про запровадження обов'язкової військової служби, включно з Великою Британією, про збільшення кількості резервістів, про початок виробництва складної високотехнологічної зброї, яку Європа або виробляє мало, або не виробляє взагалі і не залежить від США.
Залежність Європи від США важко переоцінити. Це стосується, і фізичної присутності.
Під час Холодної війни американський контингент налічував майже пів мільйона військовиків. Нині солдатів 80 тисяч. Лише у Великій Британії розміщені 4 повітряні бази США, в Італії - три морські. Загалом по Європі майже 50 військових баз американців.
І вони не просто перебувають на місцях, а проводять спільні навчання та допомагають з утриманням ядерних боєголовок. Тож якщо Штати виведуть увесь контингент, Європі насамперед загрожує кадрова криза військовиків. Бо людей значно важче замінити, ніж техніку. Ті ж Південна Корея, Японія та Ізраїль виготовляють озброєння - сумісне з американським.
Вільям Альберк, експерт із питань оборони та глобальної безпеки:
Європейці зможуть продовжувати постачання Україні дуже добре. Йдеться лише про зниження пріоритетності власних військ. Тобто замість того, щоб заповнювати ще один склад у Європі, заповнюють склад в Україні. І я вважаю, що Європейські країни це розуміють. Їхня власна оборона - це оборона України. І тут ми бачимо консенсус між усіма країнами ЄС.
За прогнозами директора найбільшої оборонної компанії Німеччини "Райн-метал", Європі знадобиться мінімум 5, а радше 10 років, щоби бути готовою захищати себе. Але це після закінчення війни в Україні, бо зараз усе має йти на допомогу ЗСУ. В майбутньому Україна може стати базою військового виробництва та інновацій.
Вільям Альберк, експерт із питань оборони та глобальної безпеки:
Україна здатна стати двигуном оборони для решти Європи, завдяки своїм фізичним можливостям. Це інтелектуальний потенціал, фізичне обладнання, історія інновацій, науки й технологій, а також неоціненний досвід, якого не має жодна інша європейська держава. І взагалі українці будуть інтелектуальною рушійною силою оборонних інновацій протягом наступних 20 років не лише в Європі, а й у всьому світі.
