Голодні актори: У держави немає коштів на ветеранів сцени [ Редагувати ]

Колись сюди було нелегко потрапити. Сьогодні тут важко виживати. Півстоліття тому поблизу Києва відкрили єдиний в Україні Будинок ветеранів сцени. П'ятдесятий рік для його нинішніх мешканців - самотніх артистів і театральних художників на пенсії - став не лише ювілейним, але й нестерпним.

На початку року грошей на їхнє утримання в держави не знайшлося. Зрештою, за допомогою спонсорів та коштів, які згодом таки вдалося відшукати, ледве залатали боргові дірки. Та на початку літа над будинком знову нависла загроза. На його утримання потрібно 900 тисяч гривень на рік. Цього року передбачено удвічі менше. Та й ці гроші виділяють частинами і з запізненням. Потроху через затримання мізерних зарплат звільняють працівників будинку, а продуктові запаси рідшають. Як вижити, коли харчі стають дефіцитом, дізнавалася Леся Вакулюк.

На підмостках цього театру вона прослужила чи не половину свого життя - майже чотири десятиліття. Уже й таких, хто знав Віру Кулакову, залишилося небагато. Сьогодні заслужені, а тодішні актори-початківці пригадують: коли починала сміятися Віра Олександрівна, за животи хапалась уся трупа.

Наталія Дубровська, заслужена артистка України:

- Мы ее куколкой называли - я, во всяком случае. Очень смешливая, очень любила пошутить.

А ще розповідають, що заслужена артистка завжди була справедливою. Іноді її називали мамочкою.

Микола Величко, завідувач трупи Одеського російського драматичного театру:

- Ее мы, молодые тогда участники спектакля, слушались как мамочку. Она всегда могла помочь в быту. Когда выезжали на выездные спектакли - мало ли что было, молодые ребята получали копейки - она могла просто покормить, угостить своим завтраком, делилась самым сокровенным и последним, что у нее было.

Вийшовши на пенсію, Віра Кулакова разом з чоловіком-актором надумали віддати квартиру новим працівникам театру. Самі оселилися у Києві в Будинку ветеранів сцени, щоб провести старість разом з однодумцями, такими ж служителями Мельпомени. Одеські театрали, які добре відали про негаразди в новій оселі колишньої завтрупи, аби підтримати "Вірочку", вирішили передати невеликий гостинець.

Подарункові вісімдесятитрирічна заслужена артистка радіє, як дитина. Адже тішити себе якимись забаганками не дуже виходить. Часто на ліки, якими тепер, жартує пані Віра, фактично харчується, грошей не вистачає. Вона з соромом згадує голодний початок року, коли на будинок не виділили коштів.

Віра Кулакова, заслужена артистка України

- Нам выдавали бесплатно хлеб там, где бомжам дают хлеб. Вот уже до чего дошло. Вот престарелые артисты, в буквальном случае с протянутой рукой, ну только на паперти не стояли, а так - вообще!

Тоді з раціону довелося викреслити масло, яйця і фрукти. Пенсіонери кажуть: їжу навіть баландою важко було назвати. Працівники будинку їздили по селах, просили продуктів. Два київських театри перерахували кошти, виручені за вистави.

Леся Вакулюк, кореспондент:

- Сьогодні на обід у ветеранів сцени в меню не делікатеси, а необхідний мінімум: борщ, гуляш та компот. Про те, що будинок під постійною загрозою безгрошів'я, його мешканцям не кажуть. Оберігають стареньких від поганих новин.

Перші дні літа ледь не стали для служителів сцени повторенням початку зими. На рахунку їхнього пристанку знову нуль.

Пан Леонід, також мешканець унікального будинку, каже: тут усе довкола потребує нагального ремонту. Взяти хоча б овочесховище, в якому продукти швидше псуються, аніж зберігаються. Чоловік навіть склав проект, проте той поки що захований у папці. Сміється: ще було б тут чому псуватися.

Леонід Ципенюк, голова ради ветеранів при Будинку ветеранів сцени:

- А скільки цього, що тут є, вистачить?

- Ну, этого на неделю, дней на 10, может быть.

- А далі що?

- А дальше снова что-то подвезут.

- А є за що підвозити?

- Или спонсоры, или что-то приобретем. Ну, копейки еще есть.

Кілька місяців тому Лесь Танюк, голова Спілки театральних діячів, яка юридично опікується унікальним будинком, звернувся за допомогою до віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань Івана Васюника.

Лесь Танюк, голова Національної спілки театральних діячів України:

- Цих ветеранів не можна годувати розмовами про те, що в четвертому кварталі ми вам додамо ці кошти, яких зараз немає. Вони живі люди, вони теж хочуть їсти хліб, а не папери.

Невідомо, що подіяло - чи втручання віце-прем'єр-міністра чи наше звернення до Міністерства культури роз'яснити ситуацію, - але в останній робочий день цього тижня сорок одна з половиною тисячі гривень (фінансування на червень), запевнили у Мінкульті, уже з'явилися на рахунку Будинку ветеранів сцени.

Владислав Корнієнко, заступник міністра культури і туризму України:

- Фінансування було відкрите тільки на цьому тижні. Це правда.

Утім ті, кому колись аплодували стоячи, не певні, що в наступні місяці їм не доведеться стати на коліна з простягнутою рукою. Ці старенькі бояться повторення голодної зими. Кажуть: те, що вони зійшли зі сцени, не означає, що про них можна забути.

Леся Вакулюк, Оксана Старенька, Андрій Анастасов, "Подробиці тижня", телеканал "Інтер"