У Пісках жителі за півроку втомились від дуелей артилерії [ Редагувати ]
Піски та Тоненке - це села поряд із Донецьким аеропортом. Тут немає українських військових. Вони базуються значно ближче до летовища. Але від січня мешканці прилеглих сіл під постійним вогнем. Сюжет Ірини Баглай з місця події.
Цей будинок для літніх людей, його мешканці залишали поспіхом. 20 стареньких взяли найнеобхідніше і під вогнем просто тікали. Все що нажили лишилося тут у руїнах. Навіть фотоальбоми.
Край Пісок. До злітної смуги Донецького летовища менш ніж півкілометра. Після січневих боїв за аеропорт під самим будинком з’явився цвинтар. Загиблих ховали просто тут. Живих - 300 людей. Але просто неба їх не зустріти. Вже з півроку по підвалах. Останній місяць ліхтарик з голови не знімають.
Для більшості з тих, хто лишився, солдати - це єдина допомога. То їжу підвезуть, то ліки. А це їм підтримка від волонтерів, напередодні дня закоханих отримали листівки.
- Треба бути м'яким, тому що якщо ми станемо жорсткими, то втратимо сам сенс.
- Відчуття дуже хороше, коли діти усім класом спілкуються. Коли діти співають гімн України, аж сльоза іде.
93 механізована бригада не відступила від висоти над летовищем. Хоч позиції де раніше у вояків була база досі димить від бомбування. Сам аеропорт нічийний. Нульова зона.
На летовище не можуть зайти ані бойовики, ані військові - контролюють артилерією. Від цих дуелей місцеві вже втомились. І поділились у припущеннях, чиї снаряди розбивають їхні домівки.
"Я українка, у мене навіть паспорт український. Чому у нас війна іде?" - розповідає жителька села Тоненьке.
"Вони не розуміють, чи не хочуть розуміти. Ну не можуть українські солдати самі себе обстрілювати, не можуть. І я людям це пояснюю, вони не самогубці, у кожного сім’ї, діти, родичі чекають їх із перемогою", - розповідає Леонід Володимирович із села Тоненьке.
"Вогневий контроль. Ми не можемо зайти на злітку, й вони не можуть тримати під прицілом аеропорт, ні під нашим, ні під їхнім", - прокоментував заступник комбата 93 механізованої бригади "Купол".
За кілька днів до оголошення перемир’я навколо аеропорту знову обстріли. Військові жартують, що бойовики поки не відстріляють увесь запас "гумдопомоги", не заспокояться. Та відступу не буде. І кожен раз по дорозі на крайню лінію вогню бійці віддають шану своїм загиблим товаришам.