Жителі Донеччини повертаються за вцілілими речами [ Редагувати ]

Західні околиці Донецька - найнапруженіша ділянка фронту. На ній бойовики продовжують гатити зі стрілецької зброї та мінометів. Про ситуацію на передовій - Ярослав Кречко. 

Поле - територія фактично нейтральна і хлопці з укриттів не визирають, оскільки бойовики на відстані пострілу. Навіть з автомата. Андрій на чергуванні. Вдивляється в бліндажі противника.

"Все нормально, тихо поки".

"Отак, коли їм захотілось, вони постріляли, більшість працюють кулемети", - каже військовослужбовець Сергій.

Наші військові кажуть: системності в обстрілах бойовиків немає. Стріляють і вдень, і вночі. Передбачити неможливо.

"Я пішов вимикати генератор по цій багнюці, як почали лупити, то я там і ліг і лежав".

Та якщо така стрілянина на околицях Донецька - щодоби, то забороненого міномета, та ще й калібру 120 міліметрів, на цій позиції не чули кілька місяців. І от "прилетіло" до 10 мін. На щастя, встигли сховатись.

"Неочікувано, взагалі було неочікувано. Думали, що відвели, а тут вони так зненацька", - каже військовослужбовець "Стет".

Попри напругу, у Піски повертаються мирні жителі. Щоправда, лише на кілька годин у супроводі представників цивільно-військового співробітництва 93 бригади. Люди приїздять додому по те, що вціліло. Сергій майже рік, як покинув свій дім.

"Я під цим враженням жив, коли вже будинок згорів, тоді вже поїхав".

Востаннє родина була тут у жовтні. Наталя переглядає речі в будинку, котрі ще мають хоч якусь цінність.

"Кухню ось цю хочемо забрати, вона так, нормально, вціліла, якийсь там стіл".

"Скажіть, люди добрі, як це все можна пережити, залишитися на вулиці під парканом, в чужих людей, на чужих подушках, на чужих ліжках. Жити і ніякого просвіту", - питає жителька Пісок Наталія.

Вцілілих будинків у Пісках фактично немає, залишились у селі одиниці. А більшість рідний дім покинула, так само як Сергій і Наталя. І кожному повертатись уже немає куди.