У Чорнобилі до річниці трагедії відновлюють храм [ Редагувати ]

Віра, сила духу та любов до рідної землі допомагали мешканцям Чорнобилю 30 років тому пережити страшну трагедію. Виручають ці почуття жителів міста й сьогодні. До сумної дати корінні чорнобильці особливо не готуються. Просто живуть і радіють тому, що мають, каже Ольга Сас, яка днями повернулась із Чорнобиля.

Нас зустрічають курчата та півень Петро. У дворі бігає такса, а за порядком стежить кіт Василь. Таке скромне господарство тримають Антоніна та Олександр Рабкови. Коли сталася трагедія, їм було по 26. Молодій сім’ї дали квартиру в Чернігові. Але вони так і не змогли покинути Чорнобиль та батьківську хату. Про дату трагедії у цьому будинку не згадує ніхто.

"То, хто не живе тут, не буває по 20 років, то їм цікаво. А ми тут все знаєм, ми живем тут", - каже жителька міста Чорнобиль Антоніна Рабкова.

Та й справді, в їхній оселі ніщо не видає подій тридцятирічної давнини. Але варто вийти за ворота. Із 15-тисячного населення тут лишилася хіба що сотня.

Йому - 81 і він не звик жалітися. Леонід Петрович згадує, як в його дитинстві після війни набирали воду з річки. На ній і їжу готували, і хліб пекли. Тож теперішні постійні скарги на життя уродженець Чорнобиля вважає безглуздими.

"Ми повинні все пережити. Ви бачите як японці, 4 блоки вибухнуло і ніхто не поїхав. І залишилися", - каже житель міста Чорнобиль Рендюк Леонід.

Принаймні є клаптик, де насадити картоплі. Є місце, де тече питна вода. По неї пенсіонер ходить до Свято-Іллінського храму. Ми втрапили саме на весняну толоку. Щороку на річницю сюди їдуть сотні людей. А потому і Великдень. Тож храм приводять до ладу.

"У нас почати і закінчити. У будівельників коли не було роботи? Все треба поштукатурити, щоб висохло. Нам треба, щоб воно сохло, а потім будемо фарбувати, білити", - розповідає будівельник Юрій Тузік.

Цей храм роками об’єднує тих, хто залишився. Так само був прихистком для чорнобильців три десятиліття тому.

"Люди приходили в храм і люди стояли на службі, і молились, просили господа, щоб господь дав якусь розраду людям", - розповідає настоятель свято-іллінського храму міста чорнобиль архімандрит Сергій.

Так згадує про день трагедії Отець Сергій. Тоді він ще не був священиком.

"Нас знову вивозили, ми верталися. Ми відстояли своє право бути тут на Батьківщині, жити тут, служити"

Дивом вдалося вберегти і храм. Тут не вкрали жодної ікони. Люди впевнені, щовсе через ось цей образ.

"Коли злодії якимось чином потрапляли в храм, вони втікали, тому що бачили сторожа. А це був Святитель Миколай".

Цій іконі 200 років. За нею паломники пішки ходили із Києва. Поряд - ще одна гордість - Чернобильський Спас - ікона вже сучасна. На ній і ліквідатори, і загиблі після трагедії.

"Сам митрополит Владимир покійний освящав цю ікону. Коли він цю ікону освящав, на небі, в чистому небі з’явилася веселка".

Свято-Іллінський храм - нині єдиний повноцінно діючий в зоні відчуження.

"Там є ще два храми, які майже зруйновані. І все ж таки ми хочемо їх відновити, щоб вони стали місцем зібрання віруючих людей, пам’яттю про тих, хто вже відійшов у вічність. Щоб ми могли подякувати богові за все, що він посилає в нашому житті і попросити Бога про благословіння на майбутнє", - каже намісник Ікєво-Печерської лаври митрополит Павел

Парафіяни Свято-Іллінського храму - не лише місцеві мешканці. На службу йдуть працівники станції та туристи. Церковнослужителі точно знають: поки двері до церкви будуть відчинені, люди не покинуть ці місця.