Журналісти привітали колег телебачення, які залишаються за кадром [ Редагувати ]

Професійне свято сьогодні відзначають працівники радіо, телебачення та зв'язку. Саме цього дня 92 роки тому у Харкові вийшла в ефір перша радіопрограма. Наші журналісти вирішили цього дня привітати тих, без кого телебачення було б неможливим, але хто завжди залишається за кадром. Вересень 2002 року. Вадим Ревун на "Інтері" новенький. Лише два місяці, як влаштувався на цю роботу. І одразу потрапив у місця, які не очікував побачити, коли навчався на кіно-факультеті.

У Кот-д'Івуарі розпал громадянської війни. Вадим із журналістом у місті Буаке, саме тут облаштувалися повстанці. В об'єктив камери випадково потрапляє сцена розстрілу біженця, якого запідозрили у мародерстві.

"Випадково зняв розстріл. Ми з журналістами не думали, що його будуть розстрілювати. Просто думали налякають, тим більше це не був мародер. Це був просто біженець, який найнеобхідніші речі брав із собою. Але у командира був поганий настрій, він був поранений, він його поклав і розстріляв", - сказав Вадим Ревун, оператор.

Тоді камера просто висіла на плечі оператора. А що зйомка триває повстанці не знали. Тільки завдяки цьому знімальній групі вдалося виїхати звідти живими. І такі ситуації повторювалися чи не в кожній гарячій точці, коли знімали все таємно, відео ховали, працювали там, де чужинцеві не можна навіть на вулиці з'являтися.

"Я встиг вийняти касету з камери, заховати її перепрошую в труси. Дістати з кишені іншу касету і вставити її в камеру. Офіцер почав дивитися і каже, а що це за чоловік в кадрі? Я кажу це мій президент", - сказав Вадим Ревун, оператор.

12 років Вадим мандрував континентами і знімав унікальні матеріали: племена канібалів, таємниче королівство в Гімалаях, Арктика. В його колекції робота в понад шістдесяти країнах світу. Та найчастіше це були саме гарячі точки. А припинилося це у 2014, коли далеко їхати уже не довелося.

"Ми 12 років знімали фільми документальні про війни, які відбуваються за кордоном. Знімали для того, щоб українці бачили, що таке голод, що таке війна, злидні, хвороби. Знімали для того, щоб українці це бачили і щоб цього не було у нас", - сказав Вадим Ревун, оператор.

І саме у нас, розповідає оператор, стало по-справжньому страшно.

"Коли ти знімаєш війну в Африці або в Азії, це не твоя війна. Ти на неї дивишся по іншому. Але коли це відбувається у тебе в країні, коли гинуть твої друзі. Коли ти бачиш нещастя своїх. Це набагато болючіше і страшніше", - сказав Вадим Ревун, оператор.

Та навіть в таких умовах примудряється сміятися над собою та над ситуацією. Здається, комічних історій із війни у нього повні кишені.

"Сидимо в окопі з Геною Вівденко і командир кричить "наша, ну летить". І ми в окоп, раз, ось так, ось така поза, щоб не оглушило. І ми сидимо, чекаємо прильоту. Міна летить. І тут Гена Вівденко каже "А пам'ятаєш, ми рівно рік тому в цей же день знімали сюжет з приводу падіння якогось там економічного індексу?" І тут вибух. Ну, отримали контузію", - сказав Вадим Ревун, оператор.

Часто кажуть, що люди, які бачили смерть і жахіття війни, уже ніколи не будуть такими, як раніше. Це спростовує Вадим, війна не зробила його жорсткішим. І після усього пережитого ще більше став цінувати прості радощі життя. Втім, каже, досвід останніх 14 років ні на що б не проміняв.

"Навіть ось 2002 рік, липень місяць. Пропозиція телеканалу Інтерн брати участь в проекті "на лінії вогню", я б все повторив", - сказав Вадим Ревун, оператор.