Валерія захищає рідну землю на Донбасі [ Редагувати ]

Далі історія військового медика з передової. Валерія стала до лав Збройних сил у 25. Життя українських армійців вона рятує вже понад рік. А ще, вона - мама двох донечок. Як їй вдається усе поєднувати - знає Ігор Левенок.

Тендітна, блакитноока. Зі зброєю і в українському однострої. Валерії - 25 років. Військовий медик. Цього року жінка підписала контракт зі Збройними силами України.

"Я с детства хотела стать военнослужащим, плюс папы воспитание, а потом ВУЗ сыграл большую роль - я закончила бакалаврат по специальности история", - розповідає Валерія, військовослужбовець Збройних сил України.

Вона не ховає обличчя. Розповідає, воює за свій рідний український Донбас. За свою родину і двох донечок. Їм 3 та 7 років.

"Разрывы были и крыша у нас побитая, в основном в огород прилетало. И в подвале с ребенком спали в 2014 году".

Валерія не приховує, не всі односельці зрозуміли її вибір:

"Когда Майдан начался, ми это обсуждали. Поняли, что что-то будет, что война начнется и будут боевые действия и дойдет до такого критического состояния, то нет. Но, что что-то будет - мы догадывались".

Валерія навчалась у Маріуполі. Там і познайомилася зі своїм чоловіком. Обидва народились у Донбасі.

"Очень обидно когда военнослужащим часто местные говорят: вы кто, вы не отсюда, где ваша прописка, идите по своим адресам! А я хочу показать им свой паспорт, со своей пропиской", - говорить Валерія, військовослужбовець Збройних сил України.

А ще, жінка говорить, бачила на власні очі - хто саме причетний до розпалювання ворожнечі у її рідному краї.

"Я била на автостанции "Донецк", ждала автобус "Донецк - Мариуполь" и там уже ходили казаки в папахах. Ну, как бы, явно они не совсем мирные жители. И не совсем из Донецка", - розповідає Валерія, військовослужбовець Збройних сил України.

Їх Валерія називає окупантами. І поки вони не складуть зброю, жінка й надалі готова опановувати військову справу:

"Да, я планирую закончить офицерские курсы".