Від копійчаних шкарпеток до дорогих тепловізорів: українці підняли армію з колін [ Редагувати ]
Від копійчаних шкарпеток до дорогущих тепловізорів. П’ять років тому звичайні люди разом із волонтерами підняли голу та босу українську армію. Військове оснащення наших бійців зараз - годі порівнювати із 2014 роком. Зараз - це потужна сила, але і сьогодні волонтерської допомоги на фронті ніяк.
Яz саме волонтери допомагають армії нині? І ЯК цей потужний волонтерський рух трансформувався за ці п’ять років? Про людей, завдяки яким наші солдати повертаються живими - Ірина Баглай.
Весна 2014. Перші колони українських бійців рушають на Схід. Серед них - Андрій Моруга.
Не чекаючи на мобілізацію, Андрій, працівник енергетичної компанії, йде у військо - в першу танкову. Перше поле бою - в повному оточенні - Луганський аеропорт. І знову, не чекаючи наказу.
"Я просто зайшов сів в літак тому що я не мався летіти, парні летять а я тут міномет перший раз в житті в літаку побачив", - говорить Андрій Моруга інструктор БФ "Повернись живим".
Ультиматуми, спроби виманити наших військових із Луганського летовища, і категорична відмова здати аеропорт. Зрештою російські війська відкривають по наших оборонцях шквальний вогонь.
"В голові було дожити до вечора вдень, а ввечері дожити до ранку", - говорить Андрій Моруга, інструктор БФ "Повернись живим".
"Ясидів у себе на кухні я курив одну сигарету за одною тому що я читав новини відчуття, що ти знаходишся в кошмарі і не можеш прокинутись" ,- говорить Віталій Дейнега засновник благодійного фонду "Повернись живим".
За подіями на сході тоді в мирній Україні стежили всі. Відірватися від комп'ютера Віталія Дейнегу успішного менеджера айті-компанії змусила новина: десантники 95 бригади потрапили в засідку п'ятеро загинули.
У радянських важезних бронежилетах. Із застарілою зброєю. Без найнеобхіднішого. Так тоді воювали українці. Тож допомагати армії - кинулися всі. Потужна хвиля народної підтримки переросла в широкий волонтерський рух. На фронт передавали все: від шкарпеток до тепловізорів.
"Я кинувся їх купити але вони розлітались як пиріжки. Я кажу хлопці обирайте бронежилети чи тепловізори, я можу стільки купити бронежилетів або тепловізор що краще, вони кажуть тепловізор і так почалася вся історія", - говорить Віталій Дейнега, засновник благодійного фонду "Повернись живим".
Перші поранені й перші загиблі. Так мирна Україна усвідомила, що до неї вдерся ворог. І почалАся війна, хоч і не оголошена.
"Это были постоянные сирены скорых по Запорожескому шоссе, это раненые в Мечникова, мимо этого невозможно было пройти не смогла просто наблюдать", - говорить Олександра Шабанова, волонтер.
Олександра - домогосподарка з Дніпра. Як і більшість українців, вона шукала волонтерські організації в соцмерЕжах. Стежила за їхніми постами, в яких писали про потреби й давали звіти.
"Яя видела, что у Фонда открыта отчетность я могла проследить куда идет каждая грн", - говорить Олександра Шабанова, волонтер.
І відтоді, ось уже 5 років, Олена віддає щомісяця зі свого заробітку фронтову десятину. Хоча за цей час і волонтерських фондів значно поменшало, і люди жертвують менше. Та й потреби армії вже не такі гострі.
Для меня нету разницы между 2015 и 2019 годом. Мы должны помогать своим солдатам. Мой ребенок спокойно играется в песочнице не под градами не под обстрелами", - говорить Олександра Шабанова, волонтер.
Андрій Римарук - колишній розвідник. Після демобілізації теж допомагає війську. Не гривнею, а роботою. Як інструктор "Повернись живим" - в одній із найгарячіших точок фронту демонструє те, на що й дають гроші люди. За 5 років - це тисяча тепловізорів, які покрили потреби майже всієї лінії зіткнення.
"Ми працюємо на випередження, от цей прилад наприклад буквально вчора закінчив свою службу десь підплавлений, десь під обстріл потрапив ми його відремонтуємо почистимо він буде як новенький і через 2-3 тижні він повернеться на передову", - говорить Андрій Римарук, інструктор БФ "Повернись живим".
Сучасна техніка - це можливість максимально убезпечити військових у боях. Та для держави - вона задорога.
"Ми переходимо в повітря, з повітря бачити ворога це дуже ідеально", - говорить Андрій Римарук, інструктор БФ "Повернись живим".
"Летить коптер і ми бачимо як розгортається мінометний розрахунок ворога, тобто ми вже не чекаємо коли він буде по нас стріляти", - говорить Андрій Римарук, інструктор БФ "Повернись живим".
Із Луганського аеропорту в пекло Донецького. До останнього артилерист Андрій Моруга прикривав наших оборонців у ДАПі.
"Піт артилериста це кров піхотинця чим більше артилерія потіє тим менше крові лиють піхотинці", - говорить Андрій Моруга, інструктор БФ "Повернись живим".
Останній бій його мінометної обслуги - це дуель за вежу. Тоді загинув його друг, сам Андрій - дивом вижив.
"Я йому дивився прямо в очі і бачив як він помирав і останній подих і воно до сих пір не проходить воно тоді може щось і поламало", - говорить Андрій Моруга, інструктор БФ "Повернись живим".
Те що залишилось - диспетчерська вежа.
Непридатний із цим Андрій повернувся додому, але в мирне життя повернутися не зміг. Він тепер навчає інших вояків артилерійській справі. Його співпраця з волонтерським фондом почалася з програми "Броня". Її розробники - поставили за мету відвести з переднього краю гранатометників, кулеметників та легку бронетехніку.
"Бо коли ти бачиш в приціл ціль ти теж є ціллю. Ціль задаємо або вручну вводимо координати і програма видає розрахунок для всіх вогневих установок хто сюда достає", - говорить Андрій Моруга, інструктор БФ "Повернись живим".
За ці п'ять років люди передали волонтарам мільйони доларів. Хоча зараз народні пожертви дещо зменшилися. Однак волонтерський рух, хоч уже й не такий масовий, як раніше, - досі в авангарді військового руху.
"Ми хочемо перепрошити армію і дати їй нові знання з самого верху до самого низу", - говорить Віталій Дейнега, засновник благодійного фонду "Повернись живим".
Для Олександри допомога фронту - це особиста історія. Її сину Вові 5 років. Тож на кожного солдата вона дивиться очима матері. Зрештою, як і мільйони інших українців.
"Спасая хотя бы одну жизнь, этот фонд спасает мир пусть для отдельно взятой семьи", - говорить Олександра Шабанова, жителька м. Дніпро.