Війна на Донбасі: на околицях Горлівки не стихає ворожа стрілянина [ Редагувати ]

За останню добу бойовики на Донбасі 7 разів порушували режим тиші, - про це повідомляють у штабі Операції Об'єднаних сил. Підрозділи військових обстрілювали із заборонених мінометів.

Більше про ситуацію на передовій - у матеріалі.

Звуки перемир'я. На Донбасі ворог знову застосовує заборонені Мінськом великі калібри. Протягом минулої доби один український воїн загинув, ще один поранений.

"Противник, особливо з правої сторони, де ми зараз знаходимося, - не дотримується перемир'я, оскільки тут напрямок в нас найбільш небезпечний і дуже легкі підходи до нас і противник провокує, стараються зайти групи ДРГ і спровокувати нас", - розповідає Юрій, військовослужбовець Збройних сил України.

Ці позиції наших армійців розташовані фактично на околицях окупованої Горлівки. Підрозділ, що утримує цю ділянку фронту, сформований здебільшого з вихідців із Донбасу. Едуардові п'ятдесят років. Народився і виріс в селі на Луганщині. Воює другий рік.

"Тут, если работать днем - еще можно, а ночью с пулемета тут работать нельзя, потому что огонь видно. Там есть "еспешка" дальше, а мы бьем по горизонту, и в данное время они не определят выход с пулемета - потому, что его не видно".

Вдома чоловік має велику пасіку. Й тут не втримався. З ящиків з-під набоїв Едуард змайстрував вулик. Поміж окопами розводить бджіл:

"З дому привіз, був вдома у відпустці, а за ними ж треба дивитися. Ну, кілограма два можна буде зібрати, а зараз поки нема нічого".

Далі на позиціях нас супроводжує молодий боєць. Андрієві - 21. Родом з самого Луганська. На фронті вже понад рік. На тому боці має родичів і тепер вже колишніх друзів.

"Товарищ, в один день с ним родились и дни рождения праздновали вместе. А как-то списались, я говорю - что я служу, а он мне - я тоже служу. До этого он работал пожарником, а потом пошел за сепаров воевать", - розповідає Андрій, військовослужбовець Збройних сил України.

На питання, що буде, коли доля зведе колишніх друзів на полі бою? Андрій відповів. Хоча, помітно, хвилювався:

"Ну, да…если где-то в бою, ну а что делать? Стрелять надо будет - ну, если не я застрелю, то он меня застрелит".

До Луганьска Андрій мріє повернутися понад усе. Каже, часто рідне місто йому сниться. До того ж хлопець певен - там вже давно зачекалися на Україну.