Ейджизм по-українські: чому кваліфіковані працівники залишаються без роботи? [ Редагувати ]

Уявіть собі - найбільша група серед безробітних в Україні - люди, старші за 45 років! Їх просто не хочуть брати на роботу! Що працедавці кажуть на свій захист? Феруза Бегматова продовжить тему.

Це співбесіда по-колумбійськи. Компанії наймають сліпих менеджерів із персоналу, аби ті відібирали кандидатів на посаду максимально неупереджено. І не зважали, ні на ексцентричну зовнішність, ні на фізичні особливості, ні на вік.

Чогось подібного, певно, не вистачає і нам. Бо в нашій групі є десятки тисяч людей кваліфікованих та досвідчених працівників, яким навіть у співбесідах відмовляють!

"Ало, добрый день, я звоню по вакансии. Меня интересует, есть ли ограничения по возрасту, если мне 57 лет, я подойду вам? - Наверное, к сожалению нет", - говорить Ірина Сафранкова, шукачка роботи.

Це пані Ірина. Ми попросили її подзвонити по першій ліпшій вакансії в оголошенні. І таких дзвінків ше нещодавно жінка робила щодня десятки - шукала роботу. Кваліфікована працівниця, з багаторічним досвідом керування підприємствами виявилася на українському ринку праці нікому непотрібною.

Ірину таке ставлення вже не дивує. А нас - так. Бо таке упередження роботодавців незаконне. Це прояви ейджизму - тобто дискримінації за віком.

"В нетелефонній розмові рекрутер каже, що в мене є упередження, що ви не спрацюєтесь з керівником, тому що він звик працювати з молоддю, те, що людина відчуває себе молодою, це треба дізнатися, якби вона пішла на співбесіду. А до співбесіди, на жаль, справа не доходить", - говорить Тетяна Пашкіна, експерт із працевлаштування.

Тетяна Пашкіна експерт із працевлаштування. Вона навчає работодавців індивідуальному підходу до кандидатів. А самим кандидатам радить шукати колег, які зможуть порекомендувати їх керівникові напряму.

"Мені надають резюме на перевірку, дуже хороші резюме і по досвіду, і по навичках - єдиний недолік - дата народження", - говорить Тетяна Пашкіна, експерт із працевлаштування.

А відтак група кандидатів 50 зараз найчисельнішою серед безробітних.

64,1тис. особи, яким залишилося 10 і менше років до пенсії

15,8 тис. особи з інвалідністю

8,2 тис. учасники Ато

3,3 тис. випускники навчальних закладів

2,6 тис. внутрішньо переміщені особи

Ірина свою дату народження не те що за недолік не вважає, вона впевнена: це - її козир.

"Я во многом выигрываю тех, кто моложе меня. Я не уйду в декрет, не буду искать постоянно новую работу, не буду сидеть с ребенком на больничном. У меня два высших образования, хороший послужной список", - говорить Ірина Сафранкова, шукачка роботи.

Та роботодавців було не переконати.

"На меня либо не реагировали, либо отказывали", - говорить Ірина Сафранкова, шукачка роботи.

Із таким ставленням стикаються кандидати вже з віку 45, кажуть експерти. А згодом, кваліфіковані, але непотрібні, вони ладні погодитися на будь-яку пропозицію.

"Це, звичайно, виробництво, якійсь підробіток, тому що, на жаль, велика кількість зрілих фахівців, які намагаються знайти роботу по своєму колишньому профілю, або знайти якісь керівну роботу, бачать, що шансів не багато, гроші треба якимось чином заробляти, вони відгукуються на такі вакансії, як слюсарі", - говорить Тетяна Пашкіна, експерт із працевлаштування.

Така ситуація знайома й пані Оксана із Могильова-Подільського. Їй лише 48, але вона встигла відчути що таке ейджизм в Україні. У жінки технічна освіта і роботу, яку пропонували останні роки, не відповідала її кваліфікації. Тоді вона вирішила, що залишатися на батьківщині для неї немає сенсу. А роботу не за фахом вона знайде й в іншій країні, але за куди більші гроші.

"Работа есть, много работы, только она не оплачивается. Оно несообразно с тем, сколько проживается. Просто несообразно. Смотришь, ты получаешь зарплату 200, ну 300 долларов, а твои расходы 500 и выше. Как? Ну, ладно семья, двое. Но в каждой семье есть дети, а это тоже расходы, дом, квартира, без разницы - тоже расходы. Еда, одежда, все - просто неоткуда брать. Поэтому разъезжаемся, кто куда", - говорить Оксана Виняр, шукачка роботи.

Тепер вона в Ізраїлі, і доглядає людей похилого віку. Платять за таку роботу за тутешніми мірками небагато, за українськими більш ніж достатньо, щоб утримувати сім'ю. І навіть трохи відкладати.

"Вона дуже відповідальна, дуже добра і чуйна. Робить навіть більше, ніж їй належить. Я розумію, яка це важка робота. Дуже нервуюся, що їй доведеться поїхати, і тоді про мене так не дбатимуть".

Оксана й рада була б повернутися додому, в Ізраїлі вона працює вже три роки. З дітьми і чоловіком спілкується по скайпу і сумує за родиною. Але прекрасно розуміє всі перспективи повернення, тому - працюватиме тут і далі. Якщо в Ізраїлі їй не подовжать дозвіл, шукати роботу в іншій країні.

"Я уже сейчас думаю, куда поеду работать. У тех же девчонок, которые здесь работали и уехали спрашиваю, за ту же Германию, как туда попасть. В Германию, в Чехию, в Италию. Как поехать и заработать. У меня даже мысли нет, чтобы остаться дома на те гроши, которые есть сейчас. Даже мысли такой не допускаю", - говорить Оксана Виняр.

В пані Ірини таких планів не було. До того ж вона таки знайшла роботу - завдяки персональній рекомендації. Але чимало її знайомих давно виїхали за кордон. Туди, де цінують досвід, а вік не вада, а перевага

"Возле велосипеда это несправедливо, активных людей оставлять за бортом", Ірина Сафранкова, шукачка роботи.