Голод, холод та людська байдужість: історії життя безпритульних Києва [ Редагувати ]

Із настанням холодів люди, які не мають дому, змушені буквально боротися за кожен свій день. Морозні ночі майже не залишають шансів дожити до ранку. У безхатьків вибір невеликий, де можна врятуватися, вокзали, підземки, занедбані будинки та нечисленні нічліжки. А ще - пункти обігріву. Моя колега зібрала історії безхатьків. Про драми людей, яких урівняла вулиця, - Ксенія Барвіненко.

Вони люди-невидимки. Нецікаві для держави, і небажані - для суспільства.

"Люди стали ожесточонние, хіби ми винуваті що такий час, ну я вот такой".

Жертви долі чи винуватці своїх нещасть?

"Приехали на заработки в Киев, его обкрали и он стесняется ехать домой, я знаю таких людей которые по 20 лет живут на улице в Киеве. Да из-за того что стесняются поехать домой".

Та де межа, за якою неможливо повернутися до нормального життя?

"На улице жить ситуации разные были сложные и опасные

Люди без місця постійного проживання. За радянською абревіатурою бомжі. Їх в Україні за офіційними даними 16 тисяч. За неофіційними близько чверть мільйона.

Таку величезну різницю в цифрах пояснити легко: безхатьків порахувати складно. Більшість не мають документів, а отже їх не існує для держави. Серед таких Олексій Степанов.

"25 лет назад я продал свой дом, уехал в росию жил там нелегально, отдуда меня депортировали".

Та за документами чоловік і досі в Росії. А після того, як у нього викрали посвідчення особи - довести своє перебування на території України Олексій не може. Тому бомжує. Притулок знайшов у нічліжці доброчинної організації.

"Здесь я уже четвертую зиму, просто своего жилья нет и физически его я уже не куплю. В прошлом году 10 человек моих знакомых умерло потому что постеснялись прийти сюда".

До цього чоловік кілька років жив просто на вулиці.

"Летом там ботанический парк где-то на скаймеке переночуешь".

Та значно складніше взимку. Жити на вулиці в холод це виживати. Щоб не замерзнути Олексій шукав прихистку по підвалах, ночував у електричках.

"Последняя электричка на Нежин - далеко ехать там, три часа езды. Спишь в это время, на вокзале там два-три часа. Два-три часа и едешь первой електричкой на Киев, или на Гребенку, или на Мироновку, многие на Фастов", - розповідає Олексій Степанов, безхатько.

Та найскладніше для людей вулиці навіть не знайти теплий прихисток. А не втратити себе, і людську гідність.

"Холод зимой, для человека холод и голод это самое страшное, отношение это уже когда ты живешь на улице ты привыкаешь, что к тебе относятся как к бомжу реально. На улице люди начинаюит спиваться, чем больше они спиваются, тем больше относятся наплевательски к себе", - говорить Олексій Степанов.

У цій нічліжці не просто фізично рятують безхатьків. Тут їм допомагають і морально. Дають необхідний мінімум, щоб люди почувалися людьми. Власне - ліжко, чисту постіль, гарячу вечерю.

"Також маємо душові кабіни, пральні машини. Ну трошки в таком аварійному стані, бо багато людей приходять і в день, душові кабіни то є пральні машини, де людина може прийти попрати свої речі. Доречі - ось курта одного із клієнтів, маємо сушильні машини", - говорить Дмитро Опалєв, директор київської філії благодійного фонду.

А ще ця доброчинна організація допомагає безхатькам відновити документи і знайти роботу. А старших людей влаштовують до будинків пристарілих.

"Работаем в больницах с теми людьми, которые инвалиды, или пожилые люди преклонного возраста, бездомные. Как правило у них нет паспорта, иногда он был утерян еще в годы до самостоятельности Украины, это очень трудно восстановить, без паспорта у них нет пенсий", - говорить Володимир Балабанов, директор Всеукраїнського благодійного фонду.

А це подібний центр допомоги. Але вже державний. Тут є і нічліжка, і соціальний готель. Ночівля тут платна: від 10 до 18 гривень.

"Для того, щоб у людини була мотивація і не створювалось споживацьке ставлення до послуг, які ми надаємо", - говорить Вікторія Селіверстова, заступник директора Будинку соціального піклування.

Любов Сапліна в будинку соціального піклування живе майже рік. Бо більше немає де. 12 років жінка пропацювала двірником. 2016 навіть отримала квартиру від держави. Та тільки заселитися в неї не змогла.

"Меня просто выселили, просто выкинули на улицу и так я попала сюда", - говорить любов Сапліна, мешканка Будинку соціального піклування.

Квартиру пані Любові цинічно відібрали, підробивши документи.

"Они написали от моего имени заявление, что я Саплина Любовь Георгиевна прошу вписать в мою квартиру по ордеру меня Саплину и Пархоменко - не знаю как сына зовут - Сергеевича. Я очень счастливая была по жизни, а конец жизни пришлось вот так пройти", - розповідає Любов Сапліна, мешканка Будинку соціального піклування.

Жертви квартирних афер, або складних сімейних обставин і особистих трагедій. Або ж власних гріхів. Тисячі таких різних доль! Та всіх випробовує вулиця. А в останні роки з'явилася ще одна категорія безхатьків. У яких дах над головою забрала війна.

Володимир Іванович переселенець із Луганська. Майже три роки живе в цьому соціальному готелі. Кімнатку ділить з двома чоловіками.

"Комната на три человека, тут все живут из зоны АТО, роман с Горловки, сергей с Макеевки и я тоже - с Красного Луча. Сейчас он переименован".

До того як потрапив сюди певний час поневірявся по знайомих, або жив просто неба.

"В свое время жил на берковцах у людей, приходилось жить просто целофан открытое небо. Это летние - сентябрь-ноябрь".

Пан Володимир один із тих, хто не опускає рук. У кімнатці, де ледь розмістили три ліжка, пише картини, вчить англійську та готується до напівмарафону.

"Занимаюсь английским постоянно углубленно и продолжаю работать. Мне 70 лет, сейчас вот готовлюсь. Тут стадион рядом, буду участвовать в полумарафоне тут в Киеве".

Адже зрештою це не так важливо, чи є в людини дах над головою, чи вона намагається вижити на вулиці, гріючись по електричках чи притулках.

"Погода это можно приспособиться, одеться, а люди конечно, это самое сложное", - запевняє Володимир Чабан, мешканець соціального готелю.

Бо вижити на вулиці, це не лише врятуватися від морозів. А ще й від людської ситої зверхньості й байдужості.