Промислові токсичні залишки: яка небезпека загрожує мільйонам українців [ Редагувати ]

І от якщо масштабні пожежі - це зараз очевидна екологічна біда, та водночас в Україні є тисячі об'єктів, які несуть величезну, але непомітну небезпеку людям. Потенційно - це без перебільшення техногенні бомби. Йдеться про промислові токсичні залишки, які в нашій країні ніхто не утилізує.

Наш Богдан Вербицький розповість про такі об'єкти: про місце у вільному доступі в столиці, яке просякнуте тоннами ртуті. Та про завод біля Дніпра, на якому можуть здетонувати тонни твердого ракетного палива для міжконтинентальних балістичних ракет.

Чи робить наша влада щось, аби цьому завадити - дивіться далі.

Їх сотні по всій країні.

Кирило Косоуров, Голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:

Це не тільки підприємства. Це і багато лабораторій.

У них різне призначення, і одна проблема.

Олександр Мельничук, фахівець з утилізації небезпечних речовин:

Україна вона живе, як от знаєте як квартира без туалету.

Токсичні залишки, які ніхто не утилізує.

Дойдет эта волна и до города Днепоропетровска, что ж это такое 1800 тонны.

Ми побували і на вже закритих, але досі вкрай небезпечних підприємствах. І на заводах, які працюють. Аби зрозуміти, ЯК в Україні переробляють токсичні відходи? І чи переробляють узагалі?

Олександр Мельничук, фахівець з утилізації небезпечних речовин:

В 2001 році ми тут вивезли порядка 143 тон ртуті.

"Тут" - це на столичному заводі "Радикал", одному з найтоксичніших підприємств не лише Києва, а всієї України. Це підприємство ліквідовують вже майже 30 років. Чому? Бо виробництво тут було масштабним і небезпечним: бертолетова сіль, пінополіуретан - простою мовою поролон, а ще - пестициди та хімікати. Головною сировиною виробництва на Радикалі була ртуть.

Олександр Мельничук, фахівець з утилізації небезпечних речовин:

Тут знаходиться ще порядка 200 тон ртуті. По таким підрахункам чисто бухгалтерським.

Це кадри 2009. В одному з цехів калюжі ртуті. Вона тут була всюди - на підлозі, в стінах, стелі та навіть у повітрі. Пізніше цех зруйнували, але важкий метал нікуди не дівся. Тонни ртуті зараз ось під цими завалами. 

Это то, что находится под вот этим большим слоем бетона. И вот видим вот такие прямо капли ртути, и тут достаточно большие.

 

 

На момент зйомки на вулиці - +15, тому залишки металу видно. Але коли температура піднімається, ртуть починає випаровуватися. Як це впливає на організм? При хронічних отруєннях парами ртуті, першою удар приймає центральна нервова система. При вдиханні, метал осідає в легенях та нирках. І вивести його з організму практично неможливо. Ці, наскрізь просякнуті ртуттю, бетонні брили планували утилізувати ще 2012. Лист із пропозиціями надіслали до Кабміну

Олександр Мельничук, фахівець з утилізації небезпечних речовин:

Повністю демонтаж, погрузили на вагони. І вивоз на Микитартуть. Другий варіант був, це що шлам із великою місткістю ртуті переробити на микита-ртутному заводі, а потім на полігоні десь захоронити. І третій варіант - це взагалі вивіз за кордон. Мільярд 200 з чимось мільйонів стоїв вивіз закордон.

Утім плани зірвалися. Бо грошей так і не дали. А у 2014, коли почалася війна на Сході,  то два перші варіанти стали неможливими. Бо підприємство Микит-ртуть, яке займається демеркуризацією, тобто очищенням від ртуті, знаходиться в окупованій Горлівці. Точніше, знаходилось.

Кирило Косоуров, Голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:

За нашими даними, підприємство порізане на металобрухт. Вони мали можливість кінцевої утилізації самої ртуті. Зараз існує в країні кілька підприємств, які здатні провадити знешкодження ртуті і ртутовмісних приборів і елементів.

Тобто  енергозберігаючих ламп або термометрів. Але впоратися з такими масштабами, як на "Радикалі" - в Україні не може ніхто. До речі, ці піраміди з каміння - не тільки залишки заводу, а й звичайне сміття. До кінця 2019 ці чотири гектари території ніким не охоронялися і були у вільному доступі. Тож окрім токсичного звалища тут швидко з'явилося і побутове. В тисячу тон.

О тут все було сміття. Тут гора сміття була. От в тому зданії просто поселення образно-говоря людей без прописки.

Ось ця будівля. Ми заходиму в середину.

Ну это лаборатория, она как раз примыкала к цеху электролиза.

І зустрічаємо її вже постійних жителів.

 

Уже і охрану пустили блін, а ви все...блін, ну я не знаю що робить з цими людьми.

Але чому таке небезпечне підприємство розташоване просто серед спального району столиці? До найближчої станції метро звідси менше кілометра. Стільки ж - до ринку, і до нового житлового комплексу, який почали зводити торік. Усе через стрімку розбудову Києва. Трохи історії - в 1951-році, коли починали будувати завод "Радикал", тут була промзона, яка межувала із селами. З часом місто розросталося, але промзону ніхто так і не переніс. 

Кирило Косоуров, Голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:

Санітарні території, які були передбачені при будівництві цих підприємств порушені, завдяки тому, що ці землі були передані забудовникам.

Аби очистити територію заводу від ртуті потрібно більше мільярда гривень. Бо демеркуризацію провести можна лише за кордоном. Для столичного бюджету - це завелика сума, а тим більше з огляду на бюджетні втрати від карантину. Тож народні депутати подали пакет документів в Кабмін та в профільні відомства, аби там нарешті дали раду цій ситуації і знайшли гроші на очистку. Та взагалі проблеми із утилізацією відходів - в Україні грандіозна.

Кирило Косоуров, Голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:

Як не дивно, такі підприємств до нас звертаються як "Укрзалізниця" вони в себе там на залишках лабораторій знайшли кілька сотень кілограм пестицидів, старих, радянських, і вони не знають що з цим робити.

І це - ще одна проблема радянського промислового спадку. Сотні тон пестицидів зараз зберігають просто в бочках. Адже утилізувати їх в Україні, як і ртуть, неможливо. Більшість компаній - лише посередники, але не ліквідатори. Які просто передають токсичні залишки за кордон.

Кирило Косоуров, Голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:

В Україні порядка 200 ліцензій видано на поводження з небезпечними відходами, з яких відсотків 90 це посередники. Вони не мають матеріально-технічної бази для проведення технічної операції, і що феноменально, вони зачастую виграють тендери на прозоро, понижаючи ціну ніж реальна ціна утилізації.

 

Она становится под 60 градусов, дальше вот сдесь видите, монитор заходит внутрь, вращается, подается вращение житкости до 1000 атмосфер и дальше топливо выпадает на скрин. Отделяется жидкая и твердая фаза.

Далі - рідка частина відходів повертається назад, а тверду переробляють на вибухівку. Як утилізують ракетне паливо, нам розповідає керівник Павлоградського хімічного заводу. Але показати це неможливо. Бо фінансування цього стратегічного об`єкту припинили.

Леонід Шиман, генеральний директор ДП "НВО Павлоградський хімічний завод":

Минфин предусмотрел ассигнования 164 млн на этот год, пока не будет принята програма. Но вмешались покамись члены бюджетного кометета ВР и во втором чтении бютжета просто убрали 130 млн с этой програмы.

Без державного фінансування ці цистерни, а точніше перші ступені міжконтинентальних балістичних ракет несуть техногенну небезпеку цілому регіону. У кожній, приблизно по 50 тон твердого ракетного палива. А загалом тут - 1800 тонн. Зберігати паливо необхідно за температури не вище 17 градусів. Бо інакше - може воно здетонувати.

Леонід Шиман, генеральний директор ДП "НВО Павлоградський хімічний завод":

Если произойдет одновременная детонация всего. Конечно, городу Павлоград и близлежащим населенным пунктам от 10 до 12 км не позавидуешь, плюс к этому в результате возгорания выделится порядка 4 млрд литров вредных газов. 

Кирило Косоуров, Голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:

Щоб ви розуміли масштаби. Якщо хоч один контейнерів буде вкритий, і буде хімічна реакція потрапляння в повітря, то це утворить небезпеку для майже 5 мільйонів українців, які знаходяться навколо. Ефект отруєння буде моментальний. 

Аби уникнути катастрофи, керівництву державного хімзаводу довелося скоротити персонал. Звільнили пожежників, рятувальників та з півтисячі людей. Аби зекономлених грошей вистачило хоча б на зберігання. Вдалося заощадити 60 мільйонів гривень. Їх вистачить до травня. Що робити далі - на заводі не знають. 

Ми розповіли історію лише двох підприємств. А скільки їх по всій країні? Закритих, але незаконсервованих? Тих, що працюють, але без фінансування? І яку небезпеку, страшнішу за коронавірус, вони несуть мільйонам українців.