Селяни Прикарпаття залишаються в ізоляції [ Редагувати ]

Стихія на Прикарпатті давно відступила, а дістатися до деяких сіл і досі можна лише спецтехнікою або ж - убрід через річку. Найбільше таких недоступних місць на Верховинщині. В деяких люди провели в повній ізоляції майже два тижні. Як пережили цей час? І чого бояться нині? Розкажуть мої колеги.

Зсув ґрунту. Проїзду тут не було. Взагалі. Річка сама залишила після себе рівень, де вона знаходилась. Де зелене там йшла вода.

Разом із рятувальниками на УАЗі прямуємо в високогірне село - Дземброню. Червневі зливи наробили тут безліч обривів та зсувів ґрунту, повністю відрізавши горян від світу на два тижні.

Бачите як нанесла, а дошки скільки забрало. П'ять кубів дошки забрал. 500 штук цегли забрало. Бляха з тої сторони була складена. З цієї залишилася, а з тої забрало.

Будинок, який зводять її діти, вцілів, каже пані Параска. Живуть вони у Верховині, і після стихії жінка їх ще не бачила. Ані машини, ані автобуси - в село досі не їздять. З продуктами проблем поки немає, як і всі горяни - жінка зробила запаси.

З провізією допомагали і рятувальники. Раз на кілька днів гелікоптером доставляли питну воду та продукти.

Галина Данилюк, жителька села Дземброні:

Вони старалися кожному селу закинути. Нам три чи чотири рази закидали.

Хліб люди печуть самі. Загалом із товарами в сільському магазині досі не густо.

Крупів немає жодних, олії немає, сіль, цукор торгові агенти до броду доїжджають і повертаються...кажуть - наша машина не їде.

Жителі Дземброні, зараз найбільше бояться захворіти. Адже чекати на швидку марно та просто не доїде. А найближча аптека аж у Верховині, за 25 кілометрів.

Дмитро Ветощук, житель села Дземброні:

Є люди старенькі, як моя мама, щоб не захворіли, то була б тоді проблема.

Відновлюють поступово сполучення і до інших сіл Верховини. У Волові негода розмила дорогу та зруйнувала єдиний міст, що сполучав з райцентром. Тут на допомогу людям прийшли військові. Вони встановили тимчасову пересувну переправу.

А ось жителі села Рівня через двадцять днів після стихії, досі по хліб ходять в брід. І коли чекати нового моста - не знають.