Перемир'я на Донбасі: військові дотримуються режиму тиші [ Редагувати ]

Тим часом на самому Донбасі четверта доба перемир'я. Поранених та загиблих немає. Але поодинокі простріли таки є. Українські військові на провокації не піддаються. Але й не розслабляються. Який настрій на передовій? Знає наш Ігор Левенок, який зараз працює на фронті.

Зайцеве. Лінія розмежування - перетинає це селище. До перемир'я тривожні новини звідси регулярно доповнювали фронтові зведення. Наразі тут не стріляють. Тутешні позиції утримують наші морпіхи. Із ними офіцер, який спостерігає за дотриманням режиму тиші.

Ярослав, офіцер збройних сил України:

Ми відкриємо вогонь тільки в тому випадку, якщо явно буде іти диверсійна група приміром, явно наближатися і то все-одно буде доповідь. Ми будемо максимально старатися дотримуватися цього.

Бійці у повній амуніції на бойових постах. Без крайньої потреби з укріплень не виходять.

Олександр, морський піхотинець:

От них ни какой нельзя ожидать договоренности, они постоянно врут. Говорят, что не будут стрелять и стреляют. Но сейчас пока перемирие - тишина.

Але слід бути готовим. Становище може змінитися будь-якої миті. Ворог підступний і жодні правила йому не писані. Бійці нещодавно в цьому вкотре переконалися. Коли окупанти розстріляли гуманітарну групу в білих шоломах. Вона мала евакуювати тіло загиблого побратима. Тоді загинув медик Микола Ільїн на псевдо "Естонець".

Артур, військовий медик:

Микола був одним із тих, хто поставив мене на напрямок медицини іменно у військовій сфері. Багато чому я навчився від нього. Багато в чому він мені допомагав. І медиком я став тільки через те, що він наполіг.

Артур називає себе учнем "Естонця". І тепер від його хисту залежить здоров'я і порятунок свої побратимів і бійців з підрозділу, в якому служив Микола Ільїн.

В моїй повній амуніції мені достатньо півтори хвилини аби добігти до моєї крайньої позиції. Іменно до цієї. До іншої крайньої позиції, там просто трішки іде під верх і я трачу дві хвилини.

Тож зі своїм медичним рюкзаком парубок ніколи не розлучається. У ньому медичний реманент. Можна зробити, навіть нескладну операцію в польових умовах. Діяти треба рішуче.

Хлопчина купив собі мультикамівські штани за тринадцять тисяч гривень і коли його ранили, перші його слова були не допоможіть, а тільки не ріжте штани. Це було досить забавно. Забавно і страшно на той момент, але все-таки штани я йому розрізав.

Артурові двадцять років. І це його друга ротація на фронті в лавах морської піхоти. До того була ще служба у добробаті. Про війну і смерть хлопець міркує без зайвого пафосу.

Артур, військовий медик:

Любий військовослужбовець знає заранєє, може не думає про це але однозначно знає, що може померти тут. Но всі вони знаходяться тут. А ще треба ту сторону забрати. В нас ще роботи багато.