Лісові пожежі в Україні: як держава допомагає погорільцям? [ Редагувати ]

Причиною масштабної лісової пожежі у Харківській області, за боротьбою з якою ми спостерігали минулого тижня, був підпал. Це вже точно встановлено: невідомі підпалили звалище, звідти вогонь перекинувся на ліс, а потім дійшов і до житлових будинків у кількох селах. Десятки домів знищено, десятки людей відселено. А що ж цими людьми буде далі? Чи допоможе їм держава?

Ці питання, насправді, не тільки про тих, хто постраждав на Харківщини. Протягом чотирьох місяців новини про загоряння лісів з'являлися з великою регулярністю - Чернігівщина, Київщина, Житомирщина, Луганська область. Вогонь доходив і до населених пунктів. Наша Ірина Баглай вирішила перевірити, а що ж зараз з тими, хто втратив усе через пожежі ще влітку?

Мальовничий краєвид житомирських лісів і чисте повітря. Навіть не віриться, що чотири місяці тому тут не було чим дихати. А картинка навкруги апокаліптична. А на трасі де тепер ремонт, їздили хіба що пожежні машини.

За Овручем повним ходом будують дорогу. Але чим ближче до півночі, до білоруського кордону усе більше свідчень тих страшних, весняних, пожеж.

Чорні стовбури дерев це перше, що ми зустрічаємо по дорозі у згорілі села через чотири місяці після масштабної пожежі. З вкритої досі попілом землі пробиваються все ж таки зелень кущів та квітів. Однак вочевидь цей ліс вже повноцінно не оживе.

Лише тут, в Овруцькому районі, полум'я спопелило п'ять сіл, 80 хат згоріли вщент. Де вони стояли - можна здогадатися хіба що за пічками.

Здалеку як готують їжу.

Просто неба тепер і готують на них погорільці. До розмов із незнайомцями неохочі. Зрештою бабуся Клавдія таки погоджується на розмову. Каже - втратила все.

Хата згоріла сарай згорів, конюшня згоріла, все погоріло - плаче.

Разом із ще чотирма жінками туляться в будиночку, що зводили для пасіки. Хоча мали б заселитись у модульні будинки. Як в уряді обіцяли:

Ніхто нічого не виділяв...

Пожежа знищила тисячі гектарів житомирських лісів. Збитки мільярдні. Майже сотня будинків згоріла до фундаменту.

Прибіг сюди, а воно горить...

Сьогодні на подвір'ї в Івана Івановича нове господарство. Потроху подружжя обживається навколо печі, що вціліла.

Іван Іванович, житель с. Личмани:

Може колись щось дадуть, поставлю п'ять стовбів, кришу зроблю буде в мене піч паски пекти, їсти варить.

Чому колись? Уряд ще навесні ухвалив рішення - виплатити компенсацію погорільцям та встановити модульні будиночки.

Іван Іванович, житель с. Личмани:

Дали нам 30 тисяч, я поставив кришу купив і зробив оцю стіну глуху, а модульний будиночок, що обіцяли - о чом ти говориш, про що ви говорите, який модульний будиночок.

Але ж з бюджету гроші виділили і чималі більш як десять мільйонів гривень на 10 господарів. І кошти на рахунки райрад надійшли.

Так вони вже в Києві назад пішли.

А все тому, що у багатьох погорільців немає права власності на землю! У цій глушині люди заїжджали в будинки, не оформлюючи всіх документів. Це зона добровільного заселення. Власник будинку, продаючи його від руки, як у ситуації з Іваном Івановичем, писав розписку і надавав дозвіл на проживання.

Іван Іванович, житель с. Личмани:

Я не можу добудувати будинок бо земля не приватизована, а не приватизована бо нема генерального плану, а генеральний план треба кучу грошей щоб зробити генеральний план, а в Магдині пів Магдині відведено у ліс.

Дома нет - это же страшно.

Немає будинку - немає і права на житло. Це історія Світлани, в якої згоріла хата на ділянці села, що належить лісгоспу. Та жінка про це дізналася, лише коли втратила все і опинилась із двома синами безхатьком! Хоча у паспорті в графі реєстрація є адреса, і вулиця, і номер будинку. Звістка, що держава допоможе - давала Світлані надію. Як виявилося, марну.

Как можно столько миллионов на 10 домов и ничего нет. Ничего не строиться пять месяцев, я никому уже не поверю.

А ми їдемо в центр села Магдин. І несподівано таки натрапляємо на обіцяний модульний будинок. Він тут один.

На цьому місці вже нічого не нагадує про згарище, це перший будинок який з нуля зведений і вже зданий під ключ, однак сусіди кажуть - господарі заїжджати не поспішають.

Іван Іванович житель с. Личмани:

Побудували будинок, за який тепер не можуть получити гроші його не можуть взять на баланс і ніхто не може там жить.

Замість модульних у результаті люди отримали ось такі вагончики.

В ньому літом жарко, взимку холодно... ось така стєнка, полу вообщє нема.

Жити у них неможливо. А чекати, поки вирішать бюрократичні питання із узаконенням земель, і доки справа дійде до ухвали у парламенті люди просто не можуть. Тому будуються самотужки.

Вадим, житель с. Магдина:

Потихоньку начинаем приобретать стройматериалы, кое-что строим. Часть материала от волонтеров люди помогали.

До холодів чоловік сподівається звести і нову піч, аби не замерзнути.

Грубу строить, чтоб стена была и оно тепло будет давать в эту комнату и в ту, и плитка с двумя конфорками.

Попри такі суворі умови з цих житомирських сіл ніхто не переїхав. На долю - не нарікають, за працею їм ніколи. Бо треба думати, як зиму зимувати.