Військовослужбовці України: як на фронті з'явився козацький полковник? [ Редагувати ]

Загалом ситуація на сході різко загострилась. Минулої доби зафіксували сім ворожих обстрілів. Окупанти поновили вогонь із мінометів 120 калібру. З важкого озброєння били на приазовському напрямку в районі Широкиного та Пищевика. З передової репортаж Ігора Левенка.

Козацький чуб і зріст понад два метри. До засніжених позицій на Луганщині нас супроводжує кремезний чолов'яга і справжній полковник козацького війська. Сергієві - 48 років, він родом з цього краю, з міста Лисичанська.

Там я очолюю громадську організацію козацьку, козацьке первинне товариство "Слобідський козацький полк".

У мирні часи Сергій працював на будівництві. Захоплювався історією доби гетьманщини. Та до його рідного міста вдерлася війна. Події 2014 року й досі згадує з тремтінням у голосі. Бойовики розбомбили батьківську хату. Від ворожої міни будинок згорів.

Сергій, військовослужбовець Збройних сил України:

Вони з різних кварталів самі себе обстрілювали - щоб зробити таку ситуацію, що начебто це Україна їх починає обстрілювати, щоб зробити якийсь там "резонанс". І мені довелося вивозити батьків звідти, коли ще місто було окуповане. І от після того, це, мабуть, була остання крапля.

Відтоді, Сергій вирішив: його шлях до військкомату і на фронт. Запеклі бої з ворогом, звільнення рідної Луганщини.

У збройних силах козацький полковник має звання сержанта. Каже, на передовій зараз відносно тихо, втім ворог нікуди не подівся. І до миру він не прагне.

Вони обстрілюють нас - буває, коли дрова рубаємо, виходимо на заготівлю дров, або воду підносимо до позицій - буває стріляють. Ну, більше провокують.

А отже вихід один, каже Сергій, чужинців з української землі треба випроваджувати. Й заради цього він готовий тримати зброю. А ще має трьох синів, і старший вже готується піти до війська.

Я з них виховую козаків, вони в мене посвячені в козаки всі троє.