Біля Ясинуватої бойовики вдаються до снайперських обстрілів [ Редагувати ]
На Донбасі сьогодні один поранений. Військовий підірвався на міні неподалік від Луганського. Протягом доби бойовики вже п'ять разів порушували режим тиші. Били переважно зі стрілецької зброї.
Останнім часом нашим захисникам особливо дошкуляють снайпери. Із бійцями на передових позиціях поговорив Ігор Левенок.
Якщо пройти метрів триста вперед, то треба одівати каски тому що ворог буде стріляти зі стрілецької або снайперської зброї, тут зазвичай так,
Передмістя окупованого Донецька. І солдати застерігають: тут зазвичай так. Ворог стріляє. Перемир'я, не перемир'я, а треба бути обережними. З того боку прилітає часто.
Кожен день, не те що майже, а кожен день єсть обстріли. Обстріли різні і з крупнокаліберної зброї, і вибухи.
Там, за окопами, теж Донеччина. Наша, кажуть бійці. Не територія, а Батьківщина, яку треба повернути.
Околиці Ясинуватої як на долоні. І через таку оптику можна зазирнути навіть у вікна житлових будинків. Тут усе близько. Тому не дарма наші бійці повісили ось таку табличку.
Снайпери в нас тут часто і ми ж не знаємо з якої позиції вони працюють. Сьогодні з однієї, завтра з іншої.
Час від часу тишу порушують вибухи.
Це не АГС! Це або розтяжка, або ВОГ.
В окопах нас супроводжує боєць на псевдо "професор". Так побратими його назвали, бо багато знає. Пан Сергій із Кіровоградщини. Був головою сільради. На війні - п'ятий рік.
Сергій, військовослужбовець Збройних сил України:
Коли почалася війна у нас із сином була дилема. Хто перший піде на фронт. Так вийшло, що ми на сімейній раді домовилися. Якщо його першого забирають, то я остаюся з дівчатами, якщо мене забирають, то він остається з дівчатами. Вийшло так, що його автобус на пів години раніше приїхав за мій.
Та вдома чоловік не всидів. Син відбув мобілізацію і повернувся. А пан Сергій пішов воювати. Тут, на передовій "професор"- командир цієї позиції.
Державі загрожувала небезпека, а разом із тим, коли береш повістку й приходиш до матері, щоб її сина призвали по мобілізації, хоть і мій тоді вже був призваний, а ти дивишся в її очі і розумієш. Вона тобі в очі говорить, а чого ти сам не йдеш? І ти розумієш, що твоє місце там, а не в кабінеті.
Тепер за плечима в Сергія досвід запеклих боїв. Чоловік каже: побаченого та пережитого на фронті вистачить, щоб написати книжку. Том вийде чималенький. От тільки кінцівку своїх мемуарів хоче дописати в Донецьку. Адже певен: там уже зачекалися на Україну.
Найбільший мій план вийти з бригадою на кордони України, поставити там прапор і вернутися додому.