Прифронтове життя: що залишилось від донецької "рубльовки"? [ Редагувати ]

За радянських часів це селище було одним із найбільших наукових центрів Союзу. У 90-х "прославилося" вже в кримінальній хроніці. А на початку 2000-х його називали "донецькою рубльовкою". Бо тут жила вся місцева еліта. А маєтки коштували мільйони доларів.

Але від початку війни, Піски біля Донецького аеропорту стали однією з найгарячіших і найкривавіших точок у світі. Колишні палаци перетворились на руїни. А з майже 3000 людей залишилося тільки одинадцять.

Як сьогодні виживають останні з могікан колись престижного селища? І хто живе в єдиному будинку, який не зачепили кулі та снаряди - розкаже наш військовий кореспондент Ігор Левенок.

Все стабільно, обстріли-обстріли, перемир'ям навіть і не пахне.

Селище Піски. Лише три кілометри від окупованого Донецька. Відстань тиші. Бо куля або снаряд сюди прилітають швидше за звук. Шлях до бойовиків перекриває розстріляна вантажівка. Далі так звана "сіра зона".

Тут, посеред зруйнованого селища, ще здалеку впадає в очі маєток. І дивина - він не ушкоджений. За високим парканом, на території ще й невеличка церква.

Це Володимир і його напарник Олександр. Удвох доглядають за цим обійстям із павичами.

Павичі на тлі розрухи, оаза розкоші серед руїн. Вражаючий контраст фронтових Пісків. Цей маєток на березі річки збудували після смерті Сталіна. І звісно ж, не для простих людей.

Оце була обкомівська дача, п'ятдесятих годов постройки. Есть виход на пирс и там катер большой, ну конечно мотор у него уже украли.

Чоловіки розповідають: за Союзу тут зупинявся сам Горбачов. А в дев'яностих маєтком заволодів один донецький кримінальний авторитет.

Володимир, охоронець маєтку:

- Це ж як у дев'яності госмайно роздерибанили і тоді вже вони поділили кому що. - А ви знаєте, кому належало? - Ну казали, що Аліку Греку воно принадлежало.

У середині цього палацу - розкішні меблі, картини та ікони. На стелі кришталеві люстри. Скрізь шик, блиск, краса.

Який разючий контраст тут всередині і там назовні. На вулиці навкруги самі руїни, потрощені будинки, а тут бачимо дорогий білий мармур, ошатні приміщення і відчуття таке, ніби ти перебуваєш в якомусь європейському музеї.

На початку двохтисячних, маєток передали українській православній церкві. Він став резиденцією митрополита Донецького та Маріупольського. Але зараз, крім охоронців, тут ніхто не живе. Ворог пошкодив дзвіницю та баню церкви. Але сам будинок дивом уцілів за 7 років війни.

Олександр, охоронець маєтку:

Тут вот сегодня не было, а седьмого, восьмого, девятого марта так шмаляли хорошо. Да и так по вечерам бах-бах-бах, а где оно, кто куда. Это вообще война непонятная, непонятная. Я не хочу коментировать, но….

Це - "Золоті Піски". До війни найелітніший район селища. Тут мешкали донецькі багатії. Будинки в кілька поверхів із терасами.

Те, що лишилося від колишньої розкоші, усе скрізь поросло чагарниками, а до війни цю вулицю місцеві називали донецькою "рубльовкою".

Вочевидь, оселю, площею меншою як триста квадратів, вважали дурним смаком. Скромних хатинок не знайдеш. І нерухомість коштувала мільйони. Не дарма ж “Золоті Піски”.

- Вот эти коробки видите? Ну миллион! - Чого? - Ну не гривень! - Доларів? - Ну а чого ж іще! Вот коробка - лям.

Це Іван - один із одинадцяти місцевих жителів, які й досі тут мешкають. Чоловік розповідає, його довоєнні сусіди-багатії були королями життя.

Іван, житель Пісок:

Вот если товарищ хотел, вот дом. Вот он пришел к хозяину и говорит: Ты мне дом продаешь. Тот говорит нет не продаю. Ему говорят ты не понял. Ты дом продаешь, но показываешь пальцем на любой дом на Песках и ты туда переезжаешь. Нам просто этот участок понравился.

А потім був чотирнадцятий рік, незаконний референдум і війна. Ось такою може бути ціна! Цікаво, яка зараз вартість цієї нерухомості з огляду на те як вплинула на неї ворожа артилерія.

Води немає, електрика з перебоями. І життя в постійному передчутті небезпеки. На тижні міна розірвалася біля подвір'я пані Ніни. Коли йдеться про обстріли - жінка ледь стримує сльози. Каже, надто болюча тема.

Я не хочу даже разговаривать за это, давайте о хорошем поговорим, нам уже это надоело. Так что ребята, хватит не надо.

А з хорошого тепер у Пісках, хіба що приїзд міжнародного Червоного Хреста. Волонтерів зустрічає все населення. Одинадцять осіб.

Маргарита, представниця Червоного Хреста:

Ми плануємо єдиноразове надання грошової допомоги в розмірі дев'ять тисяч гривень для місцевого населення. Для того, щоб задовольнити їх потреби у веденні сезонної господарчої діяльності.

За кілька хвилин люди розходяться. На вулиці довго краще не стовбичити. Бо тиша тут - оманлива.

У кого деньги были, те уехали. Ну а, куда уезжать, если кроме этого дома нет ни денег, ничего, мы же не думали, что война будет.

Пенсіонерка пані Світлана переїхала з Абхазії до Пісок ще в молодості. Тоді селище було одним із найпотужніших наукових центрів країни. Тут працював відомий Науково-дослідний аграрний інститут. Була і церква, школа, садок. 

Мешкало понад дві тисячі людей. Тепер від минулої слави - суцільна розруха. Навіть звичайну воду людям доводиться буквально збирати. Два місяці її вже не завозять.

Вот это я сегодня утром поставила, набежала. Я считаю, что ми сейчас живем как первобитные люди жили вот так и живем.

Чи відродиться це все колись?

Я хочу ту Украину, которая раньше была. Вот как мы жили, вот так и жить.