Історії війни: ветеран Другої світової поділився спогадами про страшні роки окупації [ Редагувати ]
Війна, що забрала мільйони життів. Діти, які швидко дорослішали і йшли боронити свою землю. Серед них - Микола Трохимович Куриленко. Війна застала його у неповні 15, а вже за два роки він пішов на фронт - був кулеметником, потім розвідником. Нині йому 94.
Своїми спогадами про страшні роки ветеран поділився з Анною Каменєвою.
Нехай сонечко всіх нас зігріє,
Також і ворожих солдат.
І кожен з них зрозуміє,
Що гине в бою рідний брат.
Ці рядки Микола Трохимович написав, коли над Україною засвистіли ворожі кулі. Знову. Він і сам пройшов пекло війни. Зовсім юним. У далекому 1941 році йому і 15-ти не було. Його село неподалік від Білої Церкви два роки було під німецькою окупацією. І весь цей час він разом з батьком допомагав партизанам. Підпільно постачали їм усе необхідне.
Микола Куриленко, ветеран Другої світової війни:
Ми, як зв'язались з партизанами, - була велика небезпека для нашої сім'ї. Німці могли вcю сім'ю закрити в хаті і спалити.. Так, ми копали схрон. Копали з батьком, тільки вдвох. Хотіли зв'язати його з домом, щоб з дому можна було зайти і вийти. І партизани заходили.
Разом з батьком ходив і в Київ, на розвідку. На підступах до окупованої столиці хлопця затримали.
Микола Куриленко, ветеран Другої світової війни:
До цього поліцая: "та відпусти". Дали йому пляшку самогонки, кусок сала - "ну, ладно, виходь". Ногою під зад - "йди на Київ, там тебе піймають". І він мене випустив, а то б завезли в Бабин Яр.
Коли село звільнили, Микола Трохимович пішов на фронт. 17-річний хлопець пройшов 110-годинну підготовку молодого бійця і став кулеметником. Та перший же його бій мав би стати останнім. Під Краковом молодого хлопця записали у взвод розвідки боєм.
Микола Куриленко, ветеран Другої світової війни:
Стрілять, кричать, для того - щоб ворог на нас стріляв з артилерії і по спалахах наші засікали, де находиться та артилерія. Тобто, ми йшли "на убій" - для того, щоб нас убили. У Кракові були наші розвідники, повідомили, що місто заміноване - наступ скасовували. Таким чином нам зберегли життя.
Микола Трохимович став розвідником-артилеристом. Бої за Сандормирський плацдарм, штурм фортеці Ґлоґува і звільнення Освенцима.
Микола Куриленко, ветеран Другої світової війни:
Це була фабрика смерті. Ті, хто іще не загину - їх затопили останніми, затопили водою. Ще вода не дійшла до кінця, як наші відкрили ворота і ця вода розлилася і люди вийшли живими. Ті, котрі залишилися - вийшли. Це були ходячі скелети. Люди - як скелети. Брали цеглу і каміння, а тут гонять військовополонених німців - і вони кидають у цих полонених камінням, і просять: "убейте их всех!"
Потім був штурм Берліна і визволення Праги. Там і зустрів День перемоги.
Уже після війни відслужив у флоті, працював водієм тролейбуса, а потім одним з перших - машиністом метрополітену. І все життя не переставав писати вірші.
Прошу вас братайтеся люди!
Лиш труд веде в краще буття.
А злості в серцях як не буде,
Настане хороше життя.
Чекаю безхмарного неба,
Міцну українську сім'ю.
Працюю щоденно, як треба,
Плекаю державу свою!