Роковини вибуху: як змінилося життя мешканців зруйнованої на Позняках багатоповерхівки [ Редагувати ]
Сьогодні річниця вибуху в багатоповерхівці на столичних Позняках - тоді під завалами загинули 5 людей, більше сотні втратили дах над головою. Як змінилося їхнє життя і чи отримали вони обіцяні квартири?
Той ранок мешканці зруйнованого будинку пам'ятають чи не по хвилинах. Анатолій писав дипломну, коли почув вибух і одразу кинувся шукати батьків.
Анатолій, мешканець зруйнованого будинку:
Маму я сразу обнаружил - она была на кухне, отца я не слышал и пошел в зал, где он находился, сразу же упершись в завал, у меня сработала истерика очень сильная. Я пытался разгрести завал.
Батько Анатолія загинув під завалами, його тіло знайшли рятувальники. Рідний дім перетворився на могилу для ще чотирьох людей.
Багатьох мешканців врятувалися чудом - Максим того дня був з дітьми на дачі, а його дружина пішла на роботу. Про трагедію чоловік дізнався від сусіда.
Максим, мешканець зруйнованого будинку:
Мне звонит друг, который жил подо мной, и спрашивает: "Максим ты живой?". Приходит мне фотография, что со стороны двора, со всей моей квартиры вылетели окна, и первая мысль - взорвалась квартира.
Та навіть через рік люди не перестають називати це місце власним домом і згадувати минуле.
Оксана, мешканка зруйнованого будинку:
Начеб то й року не пройшло, серце болить, душа не на місці. Отут дерева були під нашим під'їздом - їх знесли всі. Висаджували хлопці, які загинули: і Володя, і Саша і Женя - вони їх поливали.
Галина, мешканка зруйнованого будинку:
Тут життя наше пройшло - 23 роки найкращі, ми зробили ремонт, купили все необхідне, нам тільки жити і жити. Ми збиралися диван оновлювати, а той - дітям на дачу. Ми не можемо зібрати все до купи і зрозуміти, що життя вже не повернеться, що воно все вже як сталось - так сталось.
Та жити далі не дають не лише гіркі спогади. Більшості просто немає де жити.
Тетяна, мешканка зруйнованого будинку:
Живемо в гуртожитку соціальному, от як нас переселили туди - от там і проживаємо.
Надати нові квартири людям обіцяли ще торік.
Всі 40 квартир, як я обіцяв, ми дамо, добудується і впродовж місяця віддамо. Владимир Александрович - это не фейк? - Это не фейк! - Это сданное в эксплуатацию жилье? - Да-да!
В результаті, квартири поки отримали тільки 6 сімей. Серед них і Анатолій з матір'.
Анатолій, мешканець зруйнованого будинку
Наверное, месяц-полтора или два точно, не помню, мы ждали право собственности, мы начали рано делать ремонт, поскольку жить было негде, нам Укрзализниця дала разовую выплату, благодаря которой мы смогли арендовать квартиру на несколько месяцев. Мы сделали скромненький ремонт по быстрому, чтобы заселиться и не платить за аренду квартиру.
Інші родини й досі чекають обіцяного.
Оксана, мешканка зруйнованого будинку:
У нас право власності є, номінально житло є - фактично немає. Ми не можемо зайти в будинок на ремонт, деякі мешканці мають лише оцей сертифікат, який вони отримали, і то в них забрали, а права власності немає.
Невідомо як просувається будівництво, на якій воно стадії, коли воно завершиться.
Коли отримають нові квартири - люди не знають, а поки - вчаться жити заново.
Галина, мешканка зруйнованого будинку:
Ми жили у школі, в інтернаті, ми жили в готелі, ми жили у друзів, переїхали зараз до дітей. Я одного разу не спекла онукам пиріг - я боюся включати духовку, тому що хвиля оця мене вдарила у голову. Я до цього часу боюся газу.
Тетяна, мешканка зруйнованого будинку:
Газ - є таке, трошки боязнь, менше почав звертати увагу на побутові проблеми, а більше цінуєш життя, рідних, що ми всі живі, переосмислюється. Звісно, розділилося життя "до", і… - "Після" ніяк не настане? - Да і "після" - воно все тягнеться, тягнеться, воно все складно.
Сорок ключів похованих в бетоні - це все що залишилося від багатоповерхівки на столичних Позняках. За рік після вибуху руїни розібрали, а від будинку залишилося лише три поверхи. Тепер про трагедію нагадуватимуть ще й дерева, які люди висадили в пам'ять про загиблих сусідів.