Війна на Донбасі: упродовж серпня Україна втратила дев'ять бійців [ Редагувати ]
Сьогодні противник знову гатив з гармат, важких мінометів і гранатометів.
Роман Задорожний - так звали бійця, який загинув напередодні на Донбасі. Родом зі Львівщини, служив у 24-й бригаді імені Короля Данила. Ворог обстріляв її позиції біля Попасної на Луганщині. Загалом упродовж серпня Україна втратила 9 захисників, 28 було поранено.
Сьогодні противник знову гатив з гармат, важких мінометів і гранатометів. Наші військові вдарили у відповідь. Більше про ситуацію на фронті - Ігор Левенок.
Донецька область.
Проісходить все раптово. Взагалі так у півчетвертої, або в чотири ранку в них як за положено йдуть обстріли. Як зі стрілецької зброї, так і з крупнокаліберної. Від вісімдесятого до сто двадцятого калібру….
Позиційна війна - така. Вчасно помітив активність супротивника - устиг урятуватися. І дав здачі. А без того ніяк, кажуть армійці. Тільки вогонь у відповідь вгамовує ворога.
Два дні оце тишина, а так періодично вони прострілюють прицільно по наших позиціях…
Бійці розповідають: щонайменше один раз на тиждень окупанти б'ють по цій позиції з великих калібрів. Укріплення не витримують, витримують люди, які знову і знову буквально вгризаються у цю землю. Безкінечні окопи. І замість землі тут саме каміння.
Олександр, військовослужбовець Збройних сил України:
Все в камінні, і приходиться дуже-дуже тяжко. Не один час і не один день роботи це. Дуже титанічна праця, яка виснажує…
"Але кожен камінчик тут наш, рідний. І жодного метра ворогові більше не дістанеться". Каже ось цей хлопець Микола. Йому дев'ятнадцять років. Сам з Донецька. Коли почалася агресія проти України, йому було дванадцять. Війна розбила його родину.
Микола, військовослужбовець Збройних сил України:
В двенадцать лет я уехал с Донецка, с дедушкой и сестрой. Мама там осталась. А отец родной мой - в Харькове. И вот я живу с отцом…
Це особиста трагедія, яку ворогові Микола не пробачить. Ще дитиною він запам'ятав український Донецьк. Місто, в якому цілою була його сім'я. Де він пішов у перший клас. Місто, де відбувався фінал чемпіонату Європи з футболу. Куди приїжджали зірки світової естради. Але тепер, каже, у Донецьку сумно…
Микола, військовослужбовець Збройних сил України:
Ну это не жизнь, понимаете? Это виживание. Маленькие зарплаты. Я не знаю, как там живут люди. Вот я когда там был на родном поселке, там все серое. Хочется конечно чтобы всё восстановилось.
Микола усвідомлює, тепер він може потрапити тільки у звільнений Донецьк. А поки там панує ворог, шлях до рідного міста закритий. Але у парубка є заповітна мрія. Повернутися туди переможцем. Певен, люди там зачекалися на Україну.
Микола, військовослужбовець Збройних сил України:
Никто не хочет войны….
