Опікуни та прийомні батьки відзначають День усиновлення [ Редагувати ]

Далі про те, що неможливо купити за гроші. Про батьківську любовь та родину. В Україні сьогодні відзначають День усиновлення. Свято опікунів, прийомних батьків, батьків-вихователів та усіх, хто прийняв у свою родину дітей, які втратили біологічних маму і тата.

Такою дитиною була й героїня нашого наступного сюжету. Побороти свої страхи їй допомогла лише любов усиновлювачів. Ірина Розова продовжить.

Мене звати Наталія Кривицька, і я усиновлена.

Сьогодні ці слова Наталії даються легко. А в дитинстві мало не звели з розуму. Коли їй було вісім, вона випадково дізналася, що батькам - не рідна. І як це буває - від сторонніх людей. Правда викрилася на дитячому майданчику, коли почубилася із сусідським хлопцем.

Наталія Кривицька:

Я кажу йому - навіщо ти мене ображаєш? Я ж маленька, але якщо ти не перестанеш цього робити, я поскаржуся своєму батьку. На що мені цей хлопець сказав - який там в тебе батько? Немає в тебе ніякого батька і матері теж немає, ти усиновлена, тебе там взяли.

Вона була наймолодшою в сім'ї - десята!І спитати в батьків- чи правда почуте? Наважилася неодразу. Почала шукати докази. І знайшла - свідоцтво про усиновлення.

Наталія Кривицька:

Я його спалила. Я його порвала на маленькі шматочки й спалила за хатою.

А далі, згадує Наталія,  почалося найстрашніше. Думки розривали голову, а вона не могла і слова сказати. Лише в якийсь момент підійшла до батьків і спитала: чи любите ви мене? Тоді все й розкрилося. В родині Катерини та Віктора Наталія опинилася одразу після народження. Її біологічна мати відмовилася від неї одразу. Народила і віддала. Щоправда, деякий час ще навідувалася до усиновлювачів. Поки їхня старша дитина не підгледіла за нею.

Наталія Кривицька:

Моя біологічна мати підійшла до мене і сказала: "Чому ти кричиш, сучка? Заткнись!" Може ви це виріжете, але була така історія.

Шукати своїх біологічних батьків Наталія, коли виросла, не стала. Бо зрозуміла, її справжня родина завжди була поряд.

Наталія Кривицька:

Наш батько - це просто...це реально галактика любові, завдяки якій ми сформувалися людьми, дійсно достойними людьми своїх батьків.

Історія Наталії - одна на мільйон. Те, що її з пологового одразу забрали в родину - унікальний випадок. Бо у 99% на заваді цьому стають бюрокрактичні перепони.

Микола Кулеба, директор iDemocracy з питань захисту прав людини, уповноважений Президента України з прав дитини (2014-2021):

Дитина може місяцями знаходитись в лікарні, потім може роками знаходитись в будинку дитини, допоки не отримає статус і потім вже якась сім'я не погодиться її прийняти, все це говорить про те, що тисячі дітей перебувають в ситуації, коли їх права на сім'ю порушуються, вони не можуть вчасно отримати цю сім'ю.

Та отримати статус - це тільки початок шляху. Попереду - ще процедура усиновлення. Вона взагалі часових рамок не має. Тож скільки триватиме?

Валентина Зозуля, директорка департаменту з питань захисту прав дітей та забезпечення стандартів рівності Нацсоцслужби:

Ваше запитання доволі цікаве і дати конкретної відповіді по термінологічному проміжку, я на жаль, не можу.

І додають, все залежить від самих усиновлювачів. Подали заяву на статус кандидата на усиновлення. І впрягайтесь у марафон - довідка одна, інша. Поки зібрали перші, в інших закінчився термін. І так по колу. Вирвалися - бігом на курси усиновлювачів і тільки потім соцслужби роблять висновок - чи можна вам взагалі довірити дитину. Та якщо й так, то це не кінець. Остання інстанція - суд.

Валентина Зозуля, директорка департаменту з питань захисту прав дітей та забезпечення стандартів рівності Нацсоцслужби:

Суб'єктивний фактор перш за все кандидатів. Залежить від того, який час вони будуть готувати документи, як вони будуть проходити навчання, як безпосередньо відбуватиметься процес знайомства із інформацією по дітях, які перебувають на обліку з усиновлення.

І така бюрократія - не з проста, кажуть чиновники. Вони мають перестрахуватися й самі - в чиї руки віддають дитину. Бо прецедентів чимало. Можуть і як річ повернути з часом, і знущатися, і навіть продати! А після всиновлення, розповідає колишній дитячий омбудсмен Микола Кулеба, супровід соцслужби не ведуть. І перевірити як росте малеча, в яких умовах - річ складна.

Микола Кулеба, директор iDemocracy з питань захисту прав людини, уповноважений з прав дитини (2014-2021):

Сьогодні держава не може належним чином і контролювати усиновлення, тому що, відповідно до законодавства, є таємниця усиновлення і досить часто це не дозволяє соціальним працівникам відкрито прийти в сім’ю поспілкуватися з дитиною, з батьками.

Погоджуються з цим і психологи. Бо, кажуть атмосфера в родині - вирішальний фактор. І від того, як батьки побудують діалог, залежатиме і виховання, і порозуміння, і подальша доля людини.

Юлія Святенко, психологиня:

Мы не знаем, что происходит за закрытой дверью, ребенок там остается один на один и полностью беззащитен, поэтому здесь конечно очень важно иметь какие-то механизмы отслеживать дальнейшую судьбу этих детей. Ребенок может манипулировать - а что вы мне указываете, я же не настоящий, кто вы мне такие? А ребенок воспитывается в семье и там есть любовь, , то этот ребенок спокойно, адекватно примет информацию, что он не родной, у него будет чувство любви.

Щороку в Україні усиновлюють більше тисячі дітей. Але, насправді, це крапля в морі. Десятки покинутих малюків так і виростають, ніколи не дізнавшись, що таке батьківська любов.