Фронтові хроніки: чому армійці з незаконних військових формувань переходять на бік України? [ Редагувати ]

Перейти на український бік. Цього тижня хлопець, який воював у лавах незаконних збройних формувань на Донбасі - добровільно здався нашим військовим. А вже пізніше - на допиті розповів: до так званих "ополченців" - пішов підлітком, за батьком. Але розчарувався в ідеології.

І таких хлопців на тому боці багато, кажуть наші армійці. Але не всі зважуються на перехід. Що відбувалося на передовій? Розповість Руслан Смєщук, який весь цей тиждень працював на фронті.

Руслан Смєщук, кореспондент:

...зараз була черга...ну й зараз же буде зрозуміло чи це була поодинока черга, чи будуть ще прострілювати.

Ярослав, військовослужбовець Збройних сил України:

Стандартна ситуація - постріли. 7.62 кулемет, працювали по посту спостереження - кулі над нами пролітали.

Ось так, а то й набагато жорсткіше цього тижня - на передовій.

Позивний "Кремінь", військовослужбовець Збройних сил України:

Обстріли у нас трохи участилися - стрілковою зброєю. Є і великий калібр. Оце сьогодні ПТУР прилетів. АГСом накривають. Перекрутами б'ють - 82 мм мінами.

А ще з гармат і мінометів. Майже щодня є поранені.

Олександр Павлюк, командувач операції Об'єднаних сил:

На напрямку Авдіївки була застосована артилерія противника. Це і 122 міліметри й міномети 120 міліметрів.

Це було в четвер. І внаслідок потужного артудару по армійських позиціях з боку окупованої Ясиноватої - загинув наш десантник, бойовий медик - Олексій Стрижак. Йому було 39, воював із п'ятнадцятого року. І це вже сьома смерть на фронті від початку осені...

Щодня армійцям доводиться відкривати вогонь у відповідь. Фронт гримить - вогнем і залізом.

Побиті хати, понівечена осколками сільгосптехніка - це передова біля Попасної на Луганщині. Тут стався хоча й не одиничний, та доволі незвичний випадок.

Микола, військовослужбовець Збройних сил України:

Було неочікувано. Мій товарищ пішов подивитися що робиться навколо. І почув, що хтось ішов. І каже пройдімо далі - бо замітив, що передвігається якесь тіло. Людське.

Виявилося, що це - перебіжчик. Армійці дочекалися, коли він підійде ближче - і затримали ворожого солдата. Агресії той не проявляв, - слухняно виконував накази вояків.

Микола, військовослужбовець Збройних сил України:

Взяли на мушку. Стій, хто іде. Він підняв руки, ми йому сказали ляж на землю. Він ліг на землю. Спитали хто він - він сказав, що з тієї сторони. Ми його обеззброїли, зв'язали руки та очі - зробили доповідь.

Відео СБУ:

Во сколько ты ушел с позиции? - Где-то в семь с копейками - темно уже было. - Сколько ты шел? - Часа полтора, пока по камышам ползал. - Не боялся на мины попасть? - Да, было страшно.

Виявилося, що перебіжчик - двадцятитрирічний хлопець, місцевий житель. У супротивника був механіком-водієм бронемашини. Ще неповнолітнім до бандформувань його затягнув батько. Але з часом, розчарувавшись в ідеології й не витримавши знущань від поплічників, він наважився на втечу.

Відео СБУ:

В ополчение ты в каком году попал? - Отец когда потянул - в 2014 году. - В 2014 году ты какие функции віполнял? - На рем роте помогал технику делать. - Паспорт получил российский? - Нет. - А украинский где? - Не успел получить - 15 лет было.

Працюючи на фронті, я неодноразово чув розповіді вояків про те, що чимало ворожих солдатів із місцевих - не дуже хочуть воювати. І в окопах опинилися через пропаганду або й з безвиході. Іноді - через територіальну близькість та позиційний характер війни - супротивники навіть перегукуються.

Позивний "Паштет", військовослужбовець Збройних сил України:

Вони там стояли по черги - на пост приходили. Я виходив на пост - і він виходив на пост. А дистанція близька - і розмовляли.

"Паштет" - а такий позивний вояк отримав ще в п'ятнадцятому через любов до армійського паштету - пройшов багато. Але навіть такі ветерани - не завжди мають ненависть до деяких супротивників. Минулої ротації він зіткнувся з місцевим ворожим піхотинцем. Почали з окопа в окоп перегукуватися - а потім навіть і спілкуватися.

Позивний "Паштет", військовослужбовець Збройних сил України:

По ньому дивишся і по ньому зрозуміло, що він не хоче воювати й не хоче тієї війни. Добровільно-примусово. Заставили його, погрожували йому, погрожували його родині. Коли ще вам погрожують - то таке. А коли сім'ї - все зробиш.

Вояк почав пропонувати своєму візаві покинути воювати, та переїхати з родиною на контрольовану територію. Вочевидь, про це прознали ворожі ватажки - і раптом все змінилося.

Заїхала інша зміна, кадрові російські десантники - то вони давали нам жару.

Ну а з таким супротивником в українських армійців розмова коротка.