"Прикордонники": що думають люди про можливу війну біля рубежу трьох країн? [ Редагувати ]

На вирішення конфлікту сподіваються прості люди - і в Україні, і в Росії - і Білорусі. Бо за даними західних розвідок, Федерація може здійснити наступ і з білоруської території.

Наш Ігор Левенок - поїхав у прикордонне село - на межі трьох держав. Що про потенційну небезпеку там говорять люди? І як несуть службу прикордонники? Дивіться в його репортажі.

Перші, хто зіштовхнувся з агресією, це прикордонники…

Як це так, брат на брата йти війною?!.

Только дурак, наверное, хочет идти воевать. Это глупо и в современном мире не допустимо…

Ігор Левенок, кореспондент:

Це - українське село Сеньківка. Воно розташоване на перетині кордонів трьох країн. України, Росії та Білорусі. У центрі села тут навіть дороги розходяться. Ось ця, приміром, веде до Росії. А ця - до Білорусі. Про дружбу народів нагадує навіть ця автобусна зупинка. Колись їх називали "три сестри". Україна, Росія та Білорусь.

Нині у Сеньківці не набереться й сотні жителів, хоча колись тут було велелюдно. На вулиці - у центрі села ані душі. Хвіртки осель - зачинені. Магазини вже після обіду закриті. Лише за годину зустрічаємо першого перехожого. Олексій - бідкається. Мовляв, як такий розбрат між країнами міг статися?

А отам з русской сторони кілометрів може десять от границы, уже стоять танки русские. - А якщо скажуть йти захищати Україну? - Пойдєм! Ви підете особисто? - Пойду.

А були ж часи, каже Олексій, коли в Сеньківці збиралися тисячі людей із трьох країн. Влаштовували фестиваль дружби народів.

Білоруси, росіяни й наші збиралися. Чотири дні гуляли…

Во имя нашей дружбы! Во имя того, что ми будем вместе всегда…

Щороку цей фестиваль відбувався у день молоді. Помпезно. Востаннє, його влаштували 2013 року. По тому - дружба народів тріснула. Росія анексувала український Крим і почалася війна на Донбасі.

Пункт пропуску "Сеньківка". Ось таке нині на вигляд те місце, де колись, представники трьох народів клялися в дружбі. Уздовж держ межі натягнутий колючий дріт. Посилені прикордонні наряди. І тільки й розмов про можливу велику війну.

Та що ж, будемо тоді ставати. - Куди? - Будемо ставати й захищати Україну…

Пункт пропуску майже щодня відвідує купа іноземних журналістів. Кажуть: стурбовані такою перспективою. Бо - війна у центрі Європи може відгукнутися усім.

Луїс Каеллес, кореспондент TV3, Барселона, Іспанія:

Іспанія має принцип неподільності своєї території. Ми в Каталонії із цим принципом не зовсім згодні. Але й каталонці, й іспанці поважають демократичні засади, за якими не можна зайняти якусь територію проти волі її населення. Тому ми сприймаємо поведінку Росії як агресію. І вона має бути покарана.

Ескалацією навколо України переймаються - і в далекій Австралії

Сара Грінхол, кореспондент 7 News, Австралія:

Австралія дуже далеко від України, але коли президент Сполучених Штатів робить заяви, що ми на порозі однієї із найбільших воєн в історії, то звісно це нас турбує. Австралійці не багато знають про Україну, та після збитого Боїнга увага до України підвищилася. У вас живе 14 тисяч австралійців, яким рекомендують покинути Україну.

Нагнітання турбує усіх. Та прикордонники кажуть: на їх роботі - воно не позначилося. На торгівлю і взаємини між країнами тепер більше впливає ковід. У посиленому режимі вони служать із 2015 року. Відтоді ніщо не змінилося. Хіба укріплень побільшало. Але і їх споруджують за планом. Вояки - готові до всього.

Олександра Ступак, офіцер ДПСУ: 

У структурі Державної прикордонної служби є спеціальні підрозділи, бойові резерви. Тому у разі будь-якої конфліктної ситуації на державному кордоні, або її загостренні, дані підрозділи прибувають до нас на посилення.

Сергій - водій фури з Чернігівщини. Прямує до Санкт-Петербурга. Везе гранітну плитку, яку замовили росіяни.

Там насчет этой войны даже и речи нет. Люди слушают телевизор и себя накручивают.

Вадим - із Москви. Повертається додому. На Черкащину відвіз дружину із донькою. На гостини до бабусі й дідуся. Вони - звідти родом. Каже: жодних пересторог і страхів не має.

Вадим, житель Москви:

Никаких предпосылок нет. Только дурак, наверное, хочет идти воевать. Это глупо и в современном мире не допустимо.

Пункт перепуску "Нові Яриловичі". Українсько-білоруський кордон. Щоправда, сябри у розмові не багатослівні...

Чтоб, хоть до Беларуси не дошло, а то я сейчас скажу что-то и "батька" меня арестует.

Костянтин, житель Мінська:

Разный менталитет, но я не представляю как один человек, по сути брат, может воевать с другим братом. Мы с супругой вот едем всю дорогу, обсуждаем это и считаем, что все нужно решать мирно.

Тема війни у Нових Яриловичах не сходить із вуст тутешніх бабусь. Навіть зростання цін - їх уже не так хвилює.

Як усі захищаються, так і ми будемо, жалко тільки дітей. А в мене четверо синів.

А в селі Сеньківка ми зустрічаємо пана Миколу. Йому 66, самотній пенсіонер, так би мовити, сільський політичний експерт.

Микола Шарапатий, житель Сеньківки:

Да, Росія, да вона тоже лізе, лізе і лізе! Мало їй, мало. Да у вас землі ж скільки? Господи! Мало землі? Ви хочете українську землю, Україну забрати?

Хата пана Миколи - на краю села. За городом уже сусідні республіки.

Ось так прямо Білорусія, туда - Росія.

Та сам чоловік каже: його оселя не з краю, коли йдеться про Україну.

Я б хотів би, щоб ми були в Європі! Да!

І Європа для сільського пенсіонера, то не абстракція. Двадцять років пан Микола був на заробітках в Італії. Працював на землі. Бачив і знає, як там люди живуть.

Не так, як у нас, не так.

Скільки міг працював. Літа дали знати - чоловік повернувся до батьківської хати. Телевізора в нього - немає. Про новини дізнається з газет і маленького радіоприймача.

І Білорусію бере, І Росію бере, і Україну бере.

Батько пана Миколи був священником. Мав чималу родину. Брати та сестри розселилися, хто де. І в Білорусії, і в Росії. А він залишився на батьківщині. І свою землю теж готовий захищати, попри все.

Микола Шарапатий, житель Сеньківки:

Тут же партизанський край увесь був. І щас же, не дай Боже чого, я он пушку на плече, да піду в ліс, а що робить.