Життя на рубежі: що думають мешканці прикордонних районів про ймовірний напад [ Редагувати ]

Готуються до весняних робіт і пильно стежать за ситуацією на кордоні. Так нині живуть українці на білоруському рубежі. З мешканцями прикордонних районів спілкувалися наші кореспонденти.

До військових маневрів у Білорусі люди у прикордонних селах звикли. Гуркотіло там і торік на початку осені. Брязкають зброєю й нині.

Валентина Мазанович, староста Туменського старостинського округу:

Живем так, як і жили. Нічого нового, кордон закритий. Люди можна сказати, що вже й звиклися попривикали до такої ситуації. Ну як дивишся телевізор - трохи страшно.

Паніки через тривожні заяви в Городищі, де з пів тисячі жителів, немає. Село живе своїми клопотами - люди готуються до весняно-польових робіт.

Раньше Лукашенко казав: я на в Україну на комбайнах буду їхать, а щас угрожає - на танках.

У тому, що "бацька" піде війною, селяни сумніваються, проте про всяк випадок поглядають у бік кордону, чи надійно він охороняється.

За добу проходимо приблизно до 10-12 кілометрів, дивимся, спостерігаємо за ділянкою кордону, моніторим кордон.

На рубежі - все у штатному режимі. Кордон уздовж стіни з колючого дроту постійно патрулюють озброєні прикордонні наряди.

Олександр, прикордонник:

Не спостерігається ні військової техніки, ні посилених нарядів якохось - чисельність нарядів та сама по суміжній стороні.

На те, що не можуть розгледіти із землі, дивляться з неба.

Нікого не видно - ні диверсантів, ні військової техніки.

Та попри це, прикордонники - у повній бойовій готовності. Залучили додаткові наряди.

Юрій Шахрайчук, начальник пресслужби дев'ятого прикордонного загону імені Січових Стрільців:

Якщо буде якась зовнішня агресія, то основне завдання прикордонників - це стримати цю агресію, стримати будь-які провокаційні дії можливого ворога до підтягнення основних сил армії.

Рівненщина має понад дві сотні кілометрів спільного рубежу з Білоруссю. Переважно це ліси й болота. Єдина міжнародна траса - веде до пункту пропуску Городище. Він уже майже два роки як зачинений - через карантин. Проте до нього нині посилена увага. Звідси до білоруського Лунінця якихось тридцять кілометрів. І саме там раніше фіксували концентрацію військової техніки.

Юрій Шахрайчук, начальник пресслужби дев'ятого прикордонного загону імені Січових Стрільців:

Ми розуміємо, що якісь диверсійні групи без якихось певних проводжатих або великі скупчення військових людей, техніки по лісисто-болотистій місцевості не сильно пройдуть, тому всі асфальтні дороги вони, як правило, є стратегічними об'єктами.

Та попри те, що прикордонники в повній готовності, селяни кажуть - якщо ворог все ж наважиться перетнути межу, місцеві обіцяють їм влаштувати зустріч.

Іван Хомицький, житель села Городище:

Нехай дають зброю - да й будем стоять да й всьо. А шо ж робить. Іначе нас. Ми не нападаєм і не чіпаєм їх і не лякаєм. Ми ніщо не говорим - не лізьте до нас.