18-річний хлопець оформив опіку над своїми осиротілими братами та сестрами [ Редагувати ]

Він втратив матір та домівку, але зберіг мужність та щирість. У 18-річного В'ячеслава Ялова із селища Верхньоторецького, на Донеччині на очах загинула матір. Разом із ним сиротами залишилися четверо молодших братів та сестер. Їхній будинок зруйнували рашисти, а згодом і окупували селище.

Про вихід, який знайшов В'ячеслав - розповість Вікторія Балицька.

В'ячеслав Ялов:

Данилу -16, Ніколь - їй 11, Тимуру - 10 і Олівія - 8.

В'ячеслав називає їх своїми дітьми. Хоча це молодші брати та сестри юнака. 15 березня у Верхньоторецькому загинула їхня мати - 37-річна Марина. Вони з В'ячеславом ішли вулицею, коли поряд упали два снаряди.

В'ячеслав Ялов, переселенець із Верхньоторецького:

Я побачив як він впав, мама лягла, я присів, вона була прям поруч біля мене. Я відкриваю очі мама лежить на боку й останні слова: "Зі мною все добре"...

Жінка померла в сина на руках. В'ячеслав не пригадує, скільки часу нерухомо сидів біля тіла матері.

В'ячеслав Ялов, переселенець із Верхньоторецького:

Я довго біля неї сидів просто не міг повірити. Коли мене вже насильно відправили додому я ішов, я просто не знав що робити. Як сказати дітям? Я посидів у дворі хвилин 10, мабуть. Подумав що далі робити. Зайшов в дім і діти самі все зрозуміли. В мене Ніколь тільки запитала: "Можна було її спасти?"

Найбільше В'ячеслав боявся, що сім'ю розлучать. А ще - окупації. Тож вирішив вивезти дітей з Донеччини. Евакуювалися в Дрогобич. В'ячеслав оформив опікунство і став для братів та сестричок батьком і матір'ю.

Сестричці допомагає знати кофту:

Давай, давай, давай, стоп. Сєрьожкі. Сама чи допомогти?

Живе сім'я у двох кімнатах гуртожитку. В'ячеслав усю домашню роботу взяв на себе.

В'ячеслав Ялов, переселенець із Верхньоторецького:

Все добре. Готувати трохи тільки тяжко. В мене вже нормально каструля є. Тому що на 10 л готувати це дуже тяжко. 10 л каструлю там тільки картоплю поки чистиш вже не хочеться нічого.

Щоб діти розвивалися та не страждали, сумуючи за матір'ю та домом, В'ячеслав слідкує, щоб вони були зайняті навчанням та іграми. Хлопець вже знайшов їм репетиторів з англійської, тепер ще шукає - з математики.

В'ячеслав Ялов, переселенець із Верхньоторецького:

Найголовніше зараз відправити дітей до школи, щоб вони в мене навчалися. Ніколь в мене йде на отлічницю. Данька хорошист, но він не хоче просто навчатися.

В'ячеслав вимогливий, але не через край.

Данило, переселенець із Верхньоторецького:

Друзів ще не найшов, але мене шукала одна дівчина. Довго. І вона пропонує зустрітися.

Ніколь:

Я люблю рисовать, я люблю в телефончику сидєть.

Сам В'ячеслав планує складати ЗНО, щоб навчатися на медика-реабілітолога. Хлопець з 12 років підпрацьовував. Тож залежати від сторонньої допомоги не хоче.

В'ячеслав Ялов, переселенець із Верхньоторецького:

Працював дуже багато, не любив в мами брати гроші... Та мені якось незручно. В мене голова руки є - з часом все буде.

Повертатися у Верхньоторецьке хлопець поки не планує. Коли українська армія визволить селище, В'ячеслав поїде на могилу матері.

В'ячеслав Ялов, переселенець із Верхньоторецького:

Я вірю в те, що вона зараз з нами і вона дуже сильно нам допомагає.