Мікрорайон Миколаєва виживає завдяки спільному грошовому фонду [ Редагувати ]

Як це - виживати в доволі екстремальних умовах - добре навчилися миколаївці. Мешканці мікрорайону на околиці міста - Матвіївки - створили спільний грошовий фонд, власний гуманітарний штаб, змогли забезпечити найнеобхіднішим себе та майже два тижні готували обіди для військових. Як спільна біда об'єднала миколаївців - далі.

День лише розпочався, а люди вже вишикувалися в чергу за гуманітарною допомогою.

Держи! Раз!

Макарони, крупа, печиво, картопля. Набір мінімальний, але багато хто з цих людей не може собі дозволити купити й цього.

Григорій, житель Миколаєва:

Їсти хочу. Дали щось. І за це спасибі.

Це Матвіївка - один з віддалених мікрорайонів Миколаєва. Ще у лютому, коли почалися перші вибухи, а біля своїх городів побачили ворожі танки, місцеві стали готуватися до найгірших варіантів.

Катерина Ангелова, волонтер:

Первый месяц у нас не ходили автобусы. Были закрыты аптеки. Люди были в тихом шорохе. Я, как житель, решила на себя взять эту ношу и быть курьером. Я доставляла таблетки по списку, население заказывало. Заказывала в Одессе, западной Украине.

Жителі Матвіївки скинулися грошима, і закупили найнеобхідніше. Допомогли благодійні фонди та місцеві, що працюють за кордоном. Тепер мають власний гуманітарний склад, завдяки якому забезпечують весь мікрорайон. Люди волонтерять попри те, що самі потребують допомоги.

Маргарита, волонтер:

Масло подсолнечное просят. Очень сильно просят макароны. Консервы просят, потому что людям нечего есть.

В черзі за допомогою і Тетяна, в неї двоє діток. До війни вона працювала в аеропорту, який вже розбомбили. Її чоловік виготовляв меблі. Тепер доходів у сім'ї - немає.

Тетяна, жителька Миколаєва:

Я намагаюсь знайти роботу, але вона у місті. А у нас транспорт ходить так, що нічого не знайдеш. Працювати треба з 8 до 6, а транспорт не ходить.

А от Дмитро тепер і без роботи, і без квартири, і без речей. Його будинок потрапив під обстріл. Нині він живе у друзів. Власне, багато хто з місцевих прихистив у себе переселенців і постраждалих від обстрілів миколаївців.

Дмитро Биков, житель Миколаєва:

Очень хорошие люди. Отзывчивые. Помогают, говорят, где помощь есть, кто чем может, тем и помогает. Не ожидал, что в Матвеевке окажусь, думал, что все будет хорошо будем в городе. Так случилось.

Самотужки люди організували й заняття з першої допомоги. Від охочих навчитися зупиняти кровотечу, обробляти рани, робити штучне дихання відбою немає.

Первый виток мы делаем самый тугой. Второй виток смещаясь, смещаясь.

Школяр Микита після інструктажу і порад бабусі-медика переконаний, що у разі потреби - не розгубиться.

Микита, житель Миколаєва:

Если я буду гулять, а человеку будет плохо, он потеряет сознание, я смогу ему помочь. Если он не дышит, я ему смогу сделать искусственное дыхание.

Без централізованих поставок гуманітарної допомоги, без облаштованих бомбосховищ та регулярного транспортного сполучення, мікрорайон намагається вижити власними силами. Але найбільше люди бояться опинитися - відрізаними від міста.