Поклик обов'язку: в яких умовах працюють українські медики? [ Редагувати ]

Невеликі зарплати, дефіцит кадрів, а з 24 лютого - ще й обстріли. І без того тяжка праця українських медиків із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну стала ще й небезпечною.

Осколкові та кульові поранення, які раніше були рідкістю - нині звична справа. Але навіть у таких реаліях вони й далі рятують своїх пацієнтів. У Міжнародний день медсестри пропонуємо вам подивитися репортаж Олександра Васильченка про будні миколаївських медиків.

Гул танків і тремтяче повітря від постійних вибухів. Так один зі своїх виїздів згадує лікар швидкої Анжела Славгородська. Каже, в таких умовах уже третій місяць працюють усі її колеги - миколаївські медики.

Анжела Славгородська, виїзна лікарка:

Приехали, там света нет, ничего нет. Оказывали помощь, фонариками подсвечивая. Ну от мы только загрузились в машину, начали выезжать и сказали, что на подходе танки и было слышно хорошо, что все стреляет.

Спочатку виїжджати на виклики було страшно, каже пані Анжела. До війни лікарі не були готові. Та рятувати людей необхідно, адже ворог в першу чергу б'є по мирних мешканцях.

Да, много страдает, потому что нас все время обстреливают смерчами, кассетами, а это самое страшное.

А ще ворог прицільно б'є по школах, дитячих садках і лікарнях. За такою тактикою вони працюють з перших днів вторгнення.

Олександр Васильченко, кореспондент:

Рашисти обстріляли й станцію швидкої допомоги. Міна прилетіла ось сюди. В цей час тут стояла карета швидкої, вона сильно постраждала. Так само уламки від снаряда прошили залізні ворота.

Під час цього обстрілу дивом ніхто не постраждав. Міна на подвір'я станції прилетіла о дев'ятій ранку. Персонал ледь встиг заховатися в бомбосховищі, пояснює лікарка. Втім, каже, кожен виїзд на виклик, це наче квиток в один кінець.

Мы ж все под богом ходим, два раза прожить не дано.

З початку бойових дій в Миколаєві від потрапляння ракети в будинок загинув один водій швидкої. Зо два десятки карет зазнали пошкоджень уламками. Деякі лікарі спочатку відмовлялися від виїздів, розповідає головний лікар миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги. Щоб підтримати бойовий дух, доводилося самому працювати з колегами в полі.

Андрій Самойлов, головний лікар миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги:

Перші три тижні були дуже важкими. Вони характеризувалися і міськими боями, і досить інтенсивними обстрілами міста. Ми не розуміли, ми боялися і тому подібне. Тому, як керівнику, мені потрібно було стимулювати колектив і одночасно з ними виїжджати на важкі виклики. Та госпіталізувати цивільних та військових поранених.

Лікар згадує один з таких виїздів.

Андрій Самойлов, головний лікар миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги:

Я пам'ятаю район водопоя, де ми зібрали чотирьох важкопоранених цивільних. Це важкі такі ситуації. Це автомобілі, які горять у спальних районах, це вибиті шибки, це перелякані люди. Це перші дні, ми не розуміли, чи будуть продовжуватися обстріли, наскільки вони по часу інтенсивні.

Втім за останній час інтенсивність обстрілів тільки збільшилась.

Олександр Васильченко, кореспондент:

Зараз ситуація в Миколаєві доволі неспокійна, ми працюємо тут трохи більше ніж дві години й за цей час було вже кілька повітряних тривог. Десь недалеко лунають вибухи й два з них були дуже потужні. Військові кажуть, це було влучання ракет.

І один з цих прильотів стався саме під час мого спілкування з Віталієм Кімом.

Самурай должен жить так, как будто у теба будет смерть завтра.

Голова Миколаївської обласної військової адміністрації каже, ворог змінив тактику. Посилились дистанційні обстріли. Рашисти не полишають спроб захопити місто.

Віталій Кім, голова Миколаївської обласної військової адміністрації:

"Хотіти" й "змогти" - це різні речі. На зараз ворог групується, змінює свій склад особовий, нарощує сили на території херсонської області та на території нашого Криму. У них є бажання, але зараз пересування в нашу сторону великими силами ми не бачимо.

Втім, через постійні обстріли страждає багато цивільного населення. Медики кажуть, щоб рятувати людей потрібні добре укомплектовані карети швидкої. Одну з таких надали бельгійські волонтери.

Олександр Яцина, заступник директора інституту раку:

Всі ці приладдя, вони для швидкого реанімування пацієнтів. Як в умовах польових, так і у звичайних умовах реанімації в середині самої швидкої допомоги. Тому нехай вона більше служить і більше спасає наших людей.

Дмитро Ткачук, представник благодійного фонду "Милосердя та здоров'я":

Потрібно найбільше - це засоби індивідуального захисту, медикаменти. Це продукти харчування довгострокового зберігання. На передовій там трошки друга в одежі потреба. Передова - вона така, більш незахищена, тому що туди добратися дуже важко.

Саме на передовій в запорізькій області така швидка вже рятує життя людей. Загалом з початку війни передали 12 таких швидких - у різні регіони.

Олександр Старух, голова Запорізької обласної військової адміністрації:

Ми всіляко допомагаємо, щоб вони здійснювали свою діяльність швидко і якісно. І медична тематика, і тематика доставки гуманітарних вантажів, і ліки, і на окуповану територію, і людей також вивозять. Хоча - це дуже ускладнена зараз діяльність, тому що в більшій частині лінії розподілу йдуть бої, а інша - у нас зірваний міст і комунікація складна. Машини проходять фактично по ділянці мінного поля.