Два місяці тому російська авіація знищила маріупольський Драмтеатр: історії свідків трагедії [ Редагувати ]

Рівно два місяці від дня, як російська авіація скинула авіабомбу на маріупольський драматичний театр. Тоді міська влада одразу заявила: жертв щонайменше 300. Але минув час і свідки трагедії розповідають про той жах, що бачили на власні очі. І кажуть: там загинуло вдвічі більше людей.

Але справжню кількість жертв від удару російських терористів ми можемо не дізнатися ніколи. Бо рашисти нині розбирають завали, тіла вивозять невідомо куди. Аби приховати свій злочин.

Російський пілот-убивця знав, куди цілився! Бо напис "ДІТИ" великими літерами на асфальті видно навіть із космосу. До того ж, потім росіяни добивали маріупольців важкою артилерією! Навмисно!

У маленької Лєри під завалами театру залишилися найдорожчі - батьки та дворічна сестра. Вона помирала на її очах.

Валерія, жителька Маріуполя:

Я вылезла и когда мы спустились на первый этаж, я кричала Каролина... (плачет).. - Моя сестричка, кричала: мамочка, папочка, я вас больше никогда не увижу.

Ірина Хаджава, бабуся Валерії:

Наша Каролина, Лера слышала, как кряхтела еще под завалами. И самолет все летал, его не видно, но я его слышала. Схватили Лерочку и бежать остуда.

Скільки людей лишилися під завалами? Напевно, когось, іще можна було врятувати? Але не було кому! В місті на той час уже не працювала жодна оперативна служба!

Одне з семи чудес Маріуполя - так говорять про найкрасивішу будівлю в місті. У стилі монументального класицизму. Величезні колони на вході. Під дахом - унікальна скульптурна композиція: покровительки мистецтва виконують оду звичайним робітникам - металургам і хліборобам. На площі перед театром часто призначали зустрічі, збиралися на свята.

А на цій сцені розігрували драми та веселили комедіями. Актори давали фору навіть столичним колегам. Тут завжди був аншлаг.

З початку повномасштабного вторгнення Драмтеатр став прихистком для півтори тисячі людей у Маріуполі. Тут ховалися від обстрілів люди з усього міста. Жили скрізь, окрім сцени та глядацької зали!

До театру приїжджали військові та волонтери. Привозили їжу та воду, розповідали новини, бо зв'язку не було… Приходили люди з сусідніх кварталів, аби дізнатися, коли відкриють зелений коридор і всіх евакуюють із оточеного Маріуполя. Але з часом шансів урятуватися ставало все менше.

За кілька днів після того, як бійці полку "Азов" оприлюднили це відео - росіяни з літака скинули на театр надпотужну бомбу.

Навколо дим, пил, кров та паніка. Люди тікали хто куди.

Дмитро після вибуху прокинувся в іншому притулку. Пораненого його забрали військові. Його контузило. Як усе було, він навіть не пам'ятає.

Дмитро, житель Маріуполя:

Самих военных там не было. Они могли приехать спросить: что у вас, как дела. Но там военные не прятались. А говорят, что по Драмтеатру ударили из-за того, что там были военные.

Це потім російські пропагандисти скажуть: у Драмтеатрі був штаб полку "Азов". Мовляв, бійці тримали у заручниках мирних жителів, прикривалися ними. Проте, навіть сотні беззахисних людей у будівлі не зупинили російський бомбардувальник.

Марія Захарова, представник МЗС РФ:

Сколько бы видеонарезок и фото фейков не монтировали, не было бы вброшено, правда все равно пробъется.

Російські пропагандисти стали шукати свою правду. А точніше сліди всюдисущого полку "Азов".

А на цьому відео - взагалі інший одяг. Спеціально підготовлений для іноземних журналістів. А ось відео їхніх колег із пропагандистського канала Раша Тудей, які були тут напередодні. Ось та сама ніби-то урна. Вона порожня. І документи на підлозі - не розкидані. Тоді слідів азовців не знайшли, а тут раптом з'явилися.

А ще росіяни привозити на руїни різних експертів - ніби довести, що вибух підлаштували самі українські військові. Мовляв, епіцентр вибуху був усередині будівлі. А вціліла частина театру повністю вигоріла.

І ці марні потуги російської пропаганди спростовують очевидці - був авіаудар! Снаряд потрапив прямо у серце театру - у сцену. Просто втиснув потужний дах будівлі. Повністю зруйновано східну частину театру. Ті, хто був на першому та цокольному поверхах, вижили.

Виходить, за словами свідків, загинули понад 600 маріупольців! Ті, хто був на вулиці біля польової кухні, чекав на свою порцію сніданку - це близько ста людей. А решта - у правому крилі будівлі - померли під завалами, бо не було кому їх витягувати.

А зараз окупанти зігнали з Росії до драмтеатру людей та важку техніку. Розбирають завали. Місцеві мешканці відмовляються це робити. Поки що відомо про 11 понівечених тіл, які підняли з-під руїн.

А скільки ще там? Напевно, ми ніколи не дізнаємося про реальну кількість загиблих в театрі. Окупанти всіляко намагаються це приховати.

Як кажуть самі маріупольці, які досі лишаються у місті, знайдені тіла в мішках вивозять за місто та скидають у братські могили. Невідомо де! Проте ніхто не сумнівається: цей злочин стане одним із найстрашніших епізодів розгляду справи у Гаазі.

Весь колектив маріупольського театру розкидало по всьому світу: хтось в Україні, хтось виїхав закордон. Кілька людей - залишилися в Маріуполі, зокрема керівник театру та бухгалтер. З багатьма досі немає зв'язку. Із Закарпаття надходить інформація, що театр відновлює роботу в Ужгороді.

Євген Тищук, директор Департаменту культури Закарпатської ОДА:

Актори, всі хто був задіяний в роботі маріупольського театру, вони отримують інформацію, повідомлення, що театр відновив роботу на Закарпатті. Будуть запрошені, тому що ніхто з них не звільнений.

А нещодавно виконуючим обов'язки директора Маріупольського театру призначили Людмилу Колосович. До цього вона була режисеркою.

У мене не має ні бухгалтера зараз, ні заступника директора, ні завкадрами. Тобто, люди невідомо де. Вони або на окупованій території, або не виходять на зв'язок. Я одна.

Анна Німайєр, акторка:

Драмтеатру більше нема.

Це були найстрашніші слова, які почула акторка Анна Німайєр про свій театр і людей, які там загинули. А ще до сліз болючими були глузування "асвабадітелєй" та принизливі перевірки.

Анна Німайєр, акторка:

Коли побачили світлини з театру, вистав, мені кажуть: "Ну что, артистка погорелого театра? Как оно?" Для мене це було дуже боляче. Я не розуміла як це? Ви такі жорстокі? Ви ж прийшли "освобождать".

Вона дивом змогла вибратися з міста лише наприкінці березня. Тоді в новинах і побачила ці жахливі кадри. Згодом знайшла багатьох колег. Всі вони мріють знову вийти разом на сцену. І, безумовно, в українському Маріуполі. Як це було до війни!