Сотні людей залишилися без даху над головою: коли громадяни отримають нове житло [ Редагувати ]
Сотні зруйнованих будинків по всій країні, сотні людей залишилися без даху над головою! Ворог навмисно стирав з лиця землі населені пункти. Михайло Манилюк бачив знищені окупантами обійстя селян і з'ясовував - коли ж люди зможуть отримати новеньке житло?
Знайомтеся - це порося на кличку путін. Так власниця назвала тварину через звичку силою відбирати територію в сусідів по клітці!
Лариса Руденко, жителька села Підгайне:
Ось це путін. Він настільки вредний. Самий найменший, а гризе всіх. Все мало йому, все йому не так. Кусається, гризе.
Але навіть у поросяти серце добріше, ніж у російського диктатора - каже жінка. Село Підгайне на Київщині, де вона живе, путінські війська обстрілювали майже весь березень. Застосовували важку артилерію та авіацію. На це подвір'я прилетіли три авіабомби, які залишили по собі глибокі вирви.
Лариса Руденко, жителька с. Підгайне:
Воно підняло весь будинок, здавалося, і опустило його на землю, ми тільки чули рев літака і оці взриви. Бомбили кожного дня. Ми всі були: діти, внуки, вся родина велика. Одинадцять чоловік всі були на місці. В хаті. Погреба в нас немає, щоб заховатися. Всі знаходилися в хаті і надіялися на Бога.
У будинку дивом ніхто не загинув! Ворожих бомбардувань не витримала тільки будівля з підсобними приміщеннями.
Лариса Руденко, жителька с. Підгайне:
Вижить реально в таких умовах. Збудувать щось і відновить хотя би елементарно, щоб можна було десь проживать. Я не уявляю, як це можна зробить без стороньої допомоги. Нам треба будівельні матеріали.
Будівельні матеріали та гроші на відбудову житла шукає ще одна родина з села Підгайне. Валентина Романенко показує нам обійстя, точніше те, що від нього залишилося! Сімнадцятого березня бомби, що впали з ворожого літака, вщент розбили дві хати, в яких господарі щойно завершили ремонт.
Валентина Романенко, жителька с. Підгайне:
Це вхідні двері поставили осінню. Тут пластикове вікно. Всюди пластикові вікна в обох хатах. Була вагонка всередині дерев'яна. Була кухня, була стєнка. Я не могла собі була позволить купити сенсорного телефона, ані сину. Бо мені треба було строїться.
Повністю знищені також гараж і автомобіль.
Олександр Романенко, житель села Підгайне:
В ліс їздили по дрова. Навоз вивозили на город. А це причепчик один був-другий. Повністю знищено. Ось дві купи металобрухту зібрав - може циганам віддати.
Олександр, не стримуючи сліз, ділиться - за три дні до бомбардувань разом із батьками, дружиною та сином виїхали в іншу область. Неабияк ризикували життям, адже загарбники будь-якої миті могли розстріляти машину. А згодом родина Романенків отримала звістку - "у селі вже нема куди повертатися..."
Михайло Манилюк, журналіст:
Ворожий літак скидав на село бомби. Одна із них впала сюди - на будинок, де жила родина з дітьми. Дах, вікна, техніка - не вціліло нічого. Хата тепер не підлягає ремонту.
Обпалені стіни гойдаються, від диванів залишилися самі пружини, а на цій старенькій швейній машинці Тетяна підшивала одяг. Тепер це шматок металобрухту.
Тетяна Романенко, жителька села Підгайне:
Дуже добре вона працювала, шила. Так як не було возможності нам десь далеко їздити, підшивати, підрублювати. То все для дому я робила ось цією машинкою. Тканину підкладала. Я не вчилась ніде, я самоучка. На жаль, цією машинкою вже нічого не зроблю.
Родина Романенків залишилася без даху над головою. Все, що будували роками, загарбник знищив. Тож поки що сім'я живе гуртом у сусідській хаті.
Валентина Романенко, жителька с. Підгайне:
Нема з чого, грошей немає, і роботи немає. Син і невістка сидять. Транспорт не йде. Може держава допоможе? Жить мать усе - і остаться без нічого - це дуже тяжко!
Лише у селі Підгайне на Київщині ворог повністю знищив шістдесят одну будівлю. Люди тепер змушені жити у сусідів, у гаражах, сараях... Чим може допомагає селянам місцева влада.
Галина Герасименко, староста Кухарського старостинського округу Іванківської ОТГ:
У будівельних матеріалах - це шифер понакривать будинки, у відновлені житла. Люди не бажають переїзду, тільки деякі сім'ї. Всі хочуть залишатися вдома. Стараємося допомагати, залучаємо всіх, хто нам надає і допомагає. Волонтерів дуже багато, всіх залучаємо, хто пропонує допомогу.
Знищені російськими загарбниками села. Їх - десятки по всій Україні! Ось такий вигляд має село Мала Рогань на Харківщині.
Не витримали ворожих обстрілів хати й у селі Новояковлівка Запорізької області! Ворожі снаряди перетворили на друзки будинки тисяч селян на Чернігівщині. Чи не щодня окупанти стирають з лиця землі села на Донеччині та Луганщині.
Держава обіцяє не залишити селян сам на сам зі своєю бідою. У Міністерстві розвитку громад наголошують: у деяких населених пунктах на деокупованих територіях, відновлення вже розпочалося.
Олексій Чернишов, міністр розвитку громад та територій України:
Ми безумовно також залучаємо наших європейських партнерів, там, де це можливо. Вони нам надають досить суттєву допомогу в цьому відношені, по проектах відновлення. Тому, я впевнений, що наше завдання - в першу чергу підготуватися до опалювального сезону, який вже незабаром, відновити відповідну інфраструктуру. Впевнений, що ми разом громадами встигнемо все до опалювального сезону.
У селі Дмитрівка на Київщині будівельники зводять п'ять одноповерхових будинків площею 90 квадратних метрів. Там житимуть люди, що втратили свої домівки після ворожих обстрілів. Заселити перших мешканців у нові оселі планують до кінця літа.
Михайло Манилюк, кореспондент:
Українські села з перших же днів повномасштабного вторгнення росії стали потужним щитом на підступах ворога до великих міст. Розуміючи, що захопити Київ, Харків, Миколаїв наші захисники їм не дадуть, розлючені бійці ганебної армії взялися стирати з лиця землі маленькі села. Деякі населені пункти після обстрілів з артилерії та авіанальотів просто перестали існувати.
Тисячі людей залишилися без даху над головою. Втратили все, що мали. Але селяни впевнені - перемога буде за Україною! І вже зовсім скоро вони житимуть у своїх новеньких домівках.