Петро Примаченко: як зберегти спадщину славетної художниці? [ Редагувати ]
Все в житті помінялось, цінності, хочеться після Перемоги жити на повну!
Поки на вищому рівні шукають шляхи, як відродити об'єкти культури, зокрема, знищений ракетами Музей Примаченко в Іванкові, рідний онук народної художниці воює на російсько-українському фронті. Він не просто боронить Батьківщину, а й віддає десятки тисяч доларів - на користь ЗСУ. Анастасія Даугулє відшукала нащадка видатної майстрині.
Анастасія Даугулє, кореспондент:
Онук Марії Примаченко з першого дня вторгнення - у лавах Тероборони. На позиціях він і зараз. Сюди ми до нього і приїхали. Нащадок видатної династії й сам художник - замість пензля тепер впевнено тримає зброю.
Його звати Петро, він онук народної легенди й носить призвіще Примаченко. У мирному житті - бізнесмен та живописець. 24 лютого записався в Тероборону. Наступного дня окупанти були в його рідному Іванкові на Київщині.
Петро Примаченко, військовослужбовець Тро ЗСУ:
Коли їдуть загарбники прямо до тебе у хату... Тут вже варіантів нема. Або вони нас. Або ми їх. Коли ти ніколи не воював, а на тебе танк прямою наводкою наводить ствол. Було, конечно, дуже страшно.
У свої 55 він екстерном опанував протитанковий комплекс NLAW і став старшим стрільцем. Довелося розпрощатись із занадто творчою зачіскою. Відкласти операцію на серці. Навчитись жити у лісі. Звикнути до смерті, що постійно ходить поруч. І геть забути - як малювати.
Петро Примаченко, військовослужбовець Тро ЗСУ:
Не переживайте. Поки я поставив на паузу художню частину. Щас зовсім думки в другу сторону. Якось воно притормозилося. Я даже не знаю, як буду брати пензля...
У батальйоні всі знають, що Петро художник. Побратимів обіцяє запросити на свою першу персональну виставку. Після війни. Не дарма ж його навчила малювати - сама Марія Примаченко. Для нас - легенда, для нього - просто бабуся. Він зростав в оточенні її дивних звірів. Вона навчила його бачити світ - під іншим кутом. А ще - мала дар передбачення. Каже: Марія Примаченко попереджала рідних онуків про майбутню війну, але вони були молоді й нічого не зрозуміли.
Петро Примаченко, військовослужбовець Тро ЗСУ:
У неї був дар. Наче мольфарка. У неї був дар передбачення. Ой, хлопці, вам доведеться в цьому житті таке пережить, ви навіть не знаєте, що буде. А ми думаємо - ну що, у нас все добре. Але вона передбачила війну. Вона ненавиділа комуняк.
Марія Примаченко і сьогодні - допомагає Україні. Ось цю її роботу, із приватної колекції, днями продали на аукціоні - задля допомоги ЗСУ. Виручили півмільйона доларів. І купили автівки, які вже поїхали на фронт. Родина художниці мала право на роялті - 30% від продажу - це 150 тисяч доларів. Петро порадився з рідними - і
Петро Примаченко, військовослужбовець Тро ЗСУ:
Ми одноголосно вирішили всі гроші пожертвувати на ЗСУ. - Але ж це величезні гроші - 150 тисяч доларів. - Не знаю, перемога дорожча. Люди зараз втрачають в Україні набагато більше, ніж 150 тисяч.
Він каже - бабуся вчинила б так само. Вона не трималася за гроші. І її онук - коли почалася війна, залишив власний бізнес. У Петра Примаченка були магазини подарунків та квітів під назвою "Марсель".
Петро Примаченко, військовослужбовець Тро ЗСУ:
У мене позивний - "Марсель". Це ідея дружини. Романтично. Марсель. Фра-а-анція. - А ви були у Марселі? - Ні, не був. - Хотіли б з'їздити? - Звичайно! Після війни вообще планую об'їздити весь світ. Хочеться побачити усе. Подивіться. Все в житті помінялось. Цінності. Хочеться після Перемоги жити на повну!
