Спецоперація "Евакуація": як рятували людей з прифронтового Лисичанська? [ Редагувати ]

Евакуація під обстрілами - рятувальники, поліція та військові вивозять людей з Лисичанська. Щоразу ризикують, проте знову повертаються, щоб рятувати. Містяни щодня зазнають втрат, спостерігаючи, як ворог стирає на порох їхнє місто. Та попри це, їхати готові не всі. Про шлях життя - репортаж наших воєнкорів - Ігоря Левенка та Сергія Дубініна.

Да, це по суті спецоперація. Це ризик для наших співробітників, але ви ж самі розумієте, що зараз треба ризикувати во благо наших співвітчизників. Тож якось так. Ми готові. Їдемо.

Спецоперація - евакуація. Пункт призначення - Лисичанськ. Місто до якого зараз дістатися ой як не просто. Але вони, беруться за цю ризиковану справу. Наші рятувальники. Співробітники ДСНС.

Ось це якраз найбільш небезпечна ділянка дороги, її треба проскакувати дуже швидко, бо зараз ми фактично знаходимося на відкритій місцевості.

Дорога життя. Або ж траса Бахмут-Лисичанськ. Рух по ній тепер обраховується за формулою: швидкість дорівнює - життя.

От бачите, вздовж дороги майже всюди я бачу вирви від снарядів, воронки від мін…

Нужно сберечь самое главное - себя и своих близких. Ты им доказываешь, что рано или поздно может прекратиться гуманитарная помощь. И начнется гуманитарная катастрофа, не будет ни воды, ни еды, ни лекарств.

Владислав, волонтер:

Ко мне часто приходила девочка. Тринадцать лет ей было. За гуманитарной помощью. Она с мамой жила. Я ей говорю, солнышко, давай мы вывезем тебя в безопасное место. А она говорит, мы с мамой будем тут. И сколько раз я ей говорил. И слышал один и тот же ответ. Что не объяснял. И вот недавно был обстрел, она ехала домой на велосипеде. Осколок попал. Девочка не выжила. Это страшная картина на самом деле…

Гуманітарну допомогу привезли людям. Медикаменти від "Червоного хреста", воду питну від ВЦА нашої й солодку воду.

Ігор Левенок, кореспондент:

Ну ось ви чуєте, що відбувається в Лисичанську і рятувальники нас попередили, що жодних "зелених" коридорів не буде. Тож кожен такий виїзд планується як певна спецоперація і, звісно ж, вона пов'язана із ризиком.

Люди збираються у вказаному місці в зазначений час. Здебільшого пенсіонери й немічні. Життя яких і в мирні часи тут було не солодким.

Куда-то поеду к врачам. - Житло вціліло ваше? - Нет, можете посмотреть за забором. Окон нет, дверей нет, крыша побита.

Ой, да разве это обстрел! Вот там обстрел был, когда грады, и дома рушатся. Оно летит таким смерчем, что вообще… - Це гради? - Это не гради, это так, играются они.

Людмила Миколаївна каже зазнала тут лиха сповна. Від обстрілів окупантів у неї загинула вся рідня. Чоловік, син і мама, якій було дев'яносто років.

Куда-нибудь, только увезите меня отсюда! Там и минуты нет у нас спокойной. Там все летит и летит…

Хто на евакуацію? - Я на евакуацію! - І ви теж? - Так. Дивіться, якщо починається обстріл, забігаєте в частину і спускаєтеся в бомбосховище. - А це куди? - От сюди.

Замечательно с харчами і все время гуманитарка нам помогала. Не было вот такого. Только с хлебом перебои. С водою, вот тут берут и ходять вон там на криничку. Но там уже разбахкали… Ну вот началось.

Вниз, да? - Так, там приміщення, бомбосховище. Спускайтесь туди наліво. - Не будемо ми спускатися. Мой ты хороший. - Все буде добре!

Я інвалід второй группы и у нас двух соседей рядом убило, и в огород попало. Уже просто нет сил. Вот муж просто долго я его уговаривала, а он не уговаривался, но вот все. Согласился и вот едем. - А є куди їхати? - У нас син в Естонії ми хотіли б туда.

По черзі підходите, кладемо речі, а потім вдягаємо бронежилет! Опа, вот так, і всьо ви в безпеці!

Роман, співробітник ДСНС:

Евакуйовуємо двадцять осіб і ще одна цивільна машина в ній теж дві людини. Загалом двадцять дві людини. Всьо, з богом поїхали!

Вантажівка з броньованим кузовом вирушає до найближчого населеного пункту, де від артилерійських снарядів, принаймні, не здригається земля. Там люди пересідають в автобус. І він повезе жителів Лисичанська далі, аби вони зберегли свої життя.