Тьотя Суп: історія доброї феї з "Азовсталі" [ Редагувати ]

Людині потрібно дуже мало, щоб жити та бути щасливим - так тепер вважає маріупольчанка Наталя Бабеуш, відома як "Тьотя Суп". Жінку евакуювали півтора місяця тому з "Азовсталі" і вона прославилася тим, що два місяці у бункері щодня дивом знаходила можливість готувати їсти - на її гарячий суп чекали дорослі та діти.

Зараз Наталя мешкає у Львові й каже, що її життєві цінності та побутові звички дуже змінилися. Як саме і чому - чула Вікторія Балицька.

Близька людина поруч, скибка хліба, склянка води, зручний одяг та небо, яке ти можеш бачити - цього достатньо для щастя, вважає Наталя Бабеуш.

Я досі не можу звикнути до такого яскравого, знаєте, світла. В мене в кімнаті майже весь час закриті вікна, тому що... ну мені незручно.

Наталя більше не носить сукні, які так любила до війни. Та не користується косметикою.

Наталя Бабеуш, переселенка з Маріуполя:

Плаття то добре, а коли треба бігти, то треба штанці. Нікуди не виходила не нафарбована, для мене це було табу, то зараз в мене за три хвилини інтерв'ю, я така максимум можу взяти гребінець і розчесати волосся. Я зрозуміла, що люди з тобою спілкуються не за зовнішність.

Жінка всюди ходить із "тривожним" рюкзаком - там документи, вода, серветки, блокнот та те, що врятує життя.

Маю з собою джгут. Маю антисептик. Маю тут ручки. Для чого ручки зразу скажу коли накладається джгут пишеться коли і на скільки.

Наталя змінилася після того, як провела в бункері на "Азовсталі" два місяці та чотири дні. Щоб відволіктися та не впасти у відчай, щодня готувала їжу на 50 осіб, які теж були в укритті. Діти називали Наталю - Тьотя Суп. Жінка була як добра фея, яка вміла створити страву з нічого.

Наталя Бабеуш, переселенка з Маріуполя:

30 л води, рецепт 30 л води, якісь спеції, сіль і дві консерви. Це просто вода і пахне якимось там...

Життя в бункері в тісному сусідстві з іншим людьми загартувало витримку та терпіння. Наталя пригадує, як люди впадали у депресію або навпаки - агресували від безпомічності.

Наталя Бабеуш, переселенка з Маріуполя:

Люди лаялись в сім'ях між собою. І в моїй сім'ї таке було просто день в день ти бачиш людину. Замкнутий простір де немає світла, де немає їжі достатньо, немає достатньо води, всі люди чужі майже. Не по собі навіть це розповідати. Коли ти не маєш змоги помитися, коли ти не маєш змоги нормально там помити руки, не маєш змоги вимити посуд так, як тобі треба.

А ще - постійна загроза життю та масові смерті друзів та знайомих. Цей надскладний трагічний досвід назавжди змінив цінності - зізнається Наталя.

Наталя Бабеуш, переселенка з Маріуполя:

Я намагалася більше працювати, щоб більше заробити, щоб щось купити... Ну, а насправді воно нічого не потрібно. На війні мало чого потрібно взагалі. І переоцінюєш всі цінності та розумієш - є, що навіть коли ти вийшов звідти, ти вже по-іншому ставишся до їжі, до води, до речей, до людей, до грошей. Тому що гроші - це папір. А люди - це саме найдорогоцінніше, що може бути в житті.

Саме любов до людей, а особливо - до дітей, підтримувала та надихала жінку. Малюки відповідали Наталі взаємністю і малювали для неї листівки. Ними прикрашали стіни укриття. Частину малюнків жінка завжди носить у рюкзаку.

Вони були чорно-білі майже всі. Коли діти приходили вони тремтіли вони дуже переживали за це все.

Наталя Бабеуш, переселенка з Маріуполя:

Готувала їм там якісь, вигадувала то оладки, то щось таке. Тому що діти вони завжди просили печеньки. Вони мене просто брали в такий полон свій і казали, що ми хочем печіньку, ми хочем пироженко. Де я вам то пироженко... ну це просто жах.

У бункері "Азовсталі" Наталя мріяла з'їсти хліба з маслом.

Наталя Бабеуш, переселенка з Маріуполя:

Я тепер розумію свого дідуся, бабусю, коли вони сушили сухарі, коли вони запасали крупи, до мене тільки зараз, згодом дійшло чому це було так. Ви не повірите, але в мене сохнуть сухарі зараз.

Наталя планує написати посібник із порадами, як бути готовим до війни. Адже, зрозуміла, що життя залежить від дуже простих речей.

Наталя Бабеуш, переселенка з Маріуполя:

Основне коли ти втікаєш - це взуття та одяг. Це дуже основне, я буду писати це у своєму посібнику. Чому? Тому що пальці досі сині. Потрібне взуття як мінімум на пів розміру, а той на два розміри більше. Тому гарний рюкзак, взуття й одяг. І це десь 80 відсотків, що ти зможеш спасти себе. І не важкий рюкзак.

Наталя впевнена, що вже ніколи не буде такою як до війни. Не змінилася, каже, лише любов до України.