На Волині відновила роботу швейна фабрика з Краматорська [ Редагувати ]
На Волині відновила роботу швейна фабрика з Краматорська. Підприємство із майже столітньою історією евакуювали зі Сходу через війну. Тепер в одному із невеличких селищ воно починає свою справу фактично з нуля.
Як працюють на новому місці і хто допомагає? Розповість Сніжана Сидорук.
Швачка Ольга Єгурнова строчить чоловічу сорочку. Жінка - з Краматорська. У рідному місті на швейній фабриці пропрацювала понад два десятки років. Тепер же разом із підприємством облаштовується на Волині.
Ольга Єгурнова, швачка:
Я приїхала з племінницею і з її донькою. Нас поселили, живемо, все нормально, люди дуже хороші привітні. В мене там залишилися мої рідні, мама. Переживаємо за наше місто, за нашу країну.
Ользі та ще півтора десятку її колег переїхати у безпечніше місце запропонував директор підприємства. Адже з першого дня повномасштабного вторгнення росіян виробництво у Краматорську зупинилося. Та віднедавна пошиття одягу вдалося відновити, але - за тисячу кілометрів від домівки.
Євгеній Кушнір, керівник підприємства:
Ми ще не все встигли зробити, але для того, щоби почати, мінімум ми зробили, в нас вже вийшло перших триста одиниць продукції. Плануємо вийти на повну мощность десь місяця за три. Як воно буде виходити - побачимо. Роботи дуже багато, а нас мало. Естественно, грошей не вистачає на всьо. Але є руки, є бажання і ми це робимо.
Частину обладнання, яке вмістили у три вантажівки, вдалося евакуювати - решта швейних машин залишилися у Краматорську. Поки тамтешня фабрика ціла, але не працює. А тут поступово намагаються збільшувати потужності - шиють чоловічі сорочки на замовлення європейських брендів.
До нового робочого місця і нових обов'язків звикає пані Віта. Вона теж евакуювалось з фабрикою. Вдома була комплектувальницею. На новому місці - розписує швачкам крій.
Віта Кривоконь, заготівельниця:
Кожна деталь потребує уваги кожного спеціаліста - прошити комір, пілочки. Також обстрочити, також попрасувати.
Нині у цеху працює зо три десятки працівників. Частину з них шукали серед волинян. Для волинянки Мирослави професія швачки взагалі нова.
Мирослава Шубка, швачка:
З центру зайнятості направили, та й все. Прийшла. Теж люблю шити, вдома шию. Показала свої здібності, поки що працюю. Працювала на пошті начальником пошти, але скоротили.
Приміщення в оренду надала селищна рада. З ремонтом - теж допомогли місцеві. У цій же громаді й розселили евакуйованих працівників.
Олексій Безсмертний, голова громади:
Шкода найперше, що таке підприємство відкривається не в добрий час, а через те, що іде війна. Але всерівно добре, що відкривається. Добре, що люди наші місцеві і люди, які переїхали сюди з Краматорська спільно мають роботу, ми отримуємо податки. Іде життя, а не стоїть руїна.
Ця фабрика працювала на Донеччині з 1936-го року, розповідає керівник. І жодна війна не змогла зупинити пошиття одягу. В останні роки перепрофілювалися на європейський ринок. Тепер закордонні партнери допомагають українцям відновити виробництво.
Євгеній Кушнір, керівник підприємства:
Зі всіх замовників нас підтримав тільки один замовник - з Литви. Вони нам дають повністю свою продукцію дають кроєм, а ми тут тільки зразу шиємо. Але маємо таке бажання за два місяці відкрити і закрійний участок. І повністю, щоб в нас був повністю замкнутий цикл виробництва.
Нині на роботу у цей цех шикуються черги із місцевих. Тож до кінця року планують подвоїти штат і запустити виробництво у дві зміни. Понад усе краматорці мріють якнайшвидше відновити пошив одягу в себе вдома. А волинський цех і після нашої перемоги не закриватимуть, а лишать його як філію фабрики із майже столітньою історією.