Командири у свої 20: розмова з холодноярцями, які ведуть солдатів у бій [ Редагувати ]
Саме вони ведуть своїх солдатів у бій і більшості з них... трохи за 20.
Їх називають елітою та надією української армії. Саме вони ведуть своїх солдатів у бій і більшості з них... трохи за 20.
Польові командири Збройних сил України, бойовий досвід та військову майстерність яких вивчають досвідчені вояки армій НАТО. Історії двох холодноярців - Олександра та Дмитра, які нині відбивають атаки ворога на Ізюмському напрямку, розкаже моя колега Ірина Баглай.
На цих кадрах - підрозділ Дмитра. Бої холодноярців із рашистами на Харківщині.
І цими кадрами він поділився зі мною, коли ми зустрілися на Ізюмському напрямку, у вже добряче пошматованому російськими снарядами селі.
Ірина Баглай, кореспондентка:
Ізюмський напрямок, де прислухаєшся до усіх звуків, шелест, шорох, свист, це російські снаряди, які, коли влучають, ось що по собі лишають: жодних шансів вижити.
На війну Дмитро пішов контрактником у 18 років. Солдатом. Та за ці 4 роки встиг і в окопах здобути вищу освіту…
Хто ви за фахом? – Юрист.
А на полі бою - з рядового зайняв офіцерську посаду, став командиром взводу. І вже має на власному рахунку підбитий російський панцирник.
Приїхали танки, але це був День піхоти і я думаю, що все було одразу - перемога в кишені.
Так він жартує зараз, а в момент, коли по рації повідомили…
Дмитро Садовенко, командир взводу :
6 танків у вашому районі: вони формують ударну групу, тобто зараз буде бій і потім далі передача, що прям на тебе їде три танка. Боєць кричить: там танк, я кажу - де де пил стоїть і не видно танку, раз це російська…і сердечко так тук тук тук. Але - прицілився і нажав на спуск, через кілька секунд я чую як хлопці кричать: танк горить. Мені кричать мої підлеглі – красавчик! Я ще того не розумію.
Горящі російські танки. Чим менше танків, тим краще... Сьогодні День піхоти, свист, прильот. Це танковий бій, не як танковий, протитанковий, у нас танків нема.
Триросійські 72-ки, побачивши свого ж панцирника, який палав, - натиснули на газ і втекли. А один потягнули у трофейний фонд ЗСУ.
Це і є найбльше задоволення для українського вояка, каже Сашко. Він також служить у бригаді холодноярців, побратим Дмитра - теж командир. Щоправда, за освітою. З дитинства знав, що буде військовим.
Олександр Шафранський :
Прадід в піхоті, дід і вітчим в авіації і я в піхоті, через два колена переступив.
Сашко у строю з 19-го року. І навіть поранення не змусили його піти з передової.
Олександр Шафранський, командир роти:
Та дєтскій сад. Пульове при наступі, при нашому наступі, ми наступали на одну з позицій орків виконали завдання,на жаль, з однією втратою. А осколкове… був артилерійський обстріл і осколочок випадково залетів.
Як і про поранення, так само буденно Сашко розповідає і про обстріли, під якими вони щодня.
Олександр Шафранський:
Все було. Не можу підтвердити РЗСВ, Гради, Урагани стовідсотково. 11 Буратіно і Солнцепьок. Проти нас таке відчуття, що ті стволи просто не закінчуються, без перестанку 24 на 7.
На Харківщині по них гатили з усього, випалювали фосфором, а вони знаходять сили на це відповідати жартами.
Обстановочка на фронті - слідкуйте за правилами техніки безпеки, тримайте в сухості боєкомплекти, все в сухості.
Олександр Шафранський:
Ти думаєш де вони - в безпеці, чи ні. Добре, якщо в безпеці.
З такими думками українські військові звільняють від рашистів наші села.
Олександр Шафранський:
Важко звільняти, бо це міські бої, даже ті самі сільські, ти не знаєш звідки може той самий танк виїхати, а коли ти вже звільнив, ти понімаєш яку громадну роботу ти проробив для цього.
Дмитро Садовенко:
За 5 годин артилерійського обстрілу, з авіацією, з різними, забороненими, до речі просто село зникало 5 годин, 5 годин - села нема.
Бути командиром - то не лише керувати боєм. Хлопці кажуть: найважчим є втрачати тих, кого ведеш у бій. І в цій битві болю та сумління, яку ніхто не бачить, ти сам на сам.
Олександр Шафранський, командир взводу, позивний "Шифр":
Для мене солдат - сімʼя, зараз це моя сімʼя. Це моя опора. Саме найважче - втрати...
Дмитро Садовенко, командир взводу:
Деякі речі просто відбуваються і все, і з цим доводиться миритися, ви розумієте про що я – загиблі, поранені і від того неможливо людей врятувати, чи зовсім захистити, ти намагаєшся це робити…
Обидвом командирам трохи за 20. Вони обидва - неодружені. І тільки-но Україна переможе, кажуть …
Дмитро Садовенко, командир взводу:
Повернусь додому, військову форму так на вішачок і можна заводити дружину дітей, займатися спокійним життям.
А поки їхнє життя:
Це окопи, це обстріли, це поранення.
