Життя на межі з лінією фронту: село Асіївка на Ізюмському напрямку щодня потерпає від обстрілів [ Редагувати ]

Село Асіївка на Ізюмському напрямку, лише за 10 км від фронту. Майже щодня населений пункт нещадно обстрілюють рашисти. Школа зруйнована, газу немає, половина приватних будинків понівечена. В Асіївці лишилося 10 відсотків мешканців. Говорять, що це їхня земля, а ворог хай іде геть.

-І от зараз хліб достиг вже, уже треба убирать. А чим його убирать? Хто приїде? А воно горить, горить, горить.

Пан Микола майже все життя пропрацював у полі, а тепер через проблеми з технікою та нестачею пального не може зібрати врожай. Він народився і все життя прожив тут, в селі Асіївка. Лише за 10 км - лінія фронту. 

Микола, житель Асіївки:

Кожного ранку о четвертій годині прилітають "гостинці" і нас руйнують. Руйнують. Ми будували, будучи ще малим о шостому класі, ми будували цю школу, нема нічого. І так всі будинки. І газ будували, все будувало село. А зараз вже нема нічого. Хлопчик загинув 17-річний, попав під обстріл. І ще одного знайшли мертвим.

Інша жителька Асіївки - пані Валентина багато років працювала у місцевій школі. 

Валентина Лукаш, жителька Асіївки:

27 лет проработала педагогом, зам директора 15 лет. Школа у нас очень хорошая, педагоги прекраснейшие, дети – чудесные.

Втім, рашисти перетворили навчальний заклад на понівечені стіни. А всі учні, жінки вже повиїжджали з села. 

Валентина Лукаш, жителька Асіївки:

Ми до сих пор плачем и не можем в душе это все осознать, что это действительно случилось так - что пришла вот эта война.

Селяни без газу, електрики і води. Проте все одно намагаються триматися разом і допомагати один одному. 

Валентина Лукаш, жителька Асіївки:

Мы садик, огород, полем, убираем, занимаемся каким-то домашним хозяйством, общаемся друг с другом, поддерживаем друг друга. Благодаря нашему старосте - он молодец, он объезжает всех, спрашивает: что, как? Тоже идет доставка хлеба, постоянно сейчас идет доставка гуманитарной помощи, нам помогают, да.

Половина будинків в Асіївці зруйновані. Наслідки рашистських обстрілів демонструє староста села. 

Від восьми сотень людей, які мешкали в селі до початку війни, залишилося відсотків десять, кажуть місцеві. Переважно це - пенсіонери. 

Анна, жителька Асіївки:

У меня муж больной, я думала увезти его, а сама сюда. Он не хочет уезжать. А так…а куда мы поедем? Это наше, мы дома. Куда можно уезжать? Мы дома! Их сюда никто не приглашал! У меня подвал развалили, сплю в хате. Очень страшно, очень страшно, ребята.

Залишати рідне село не збирається і пан Микола. 

Микола, житель Асіївки:

Ну я виріс тут, народився тут, мені їхать нікуди, нікуди …(починає плакати)..не можу.