Національна культурна спадщина: які традиції Одещини війшли до переліку? [ Редагувати ]

Одразу дві традиції села Заря на півдні Одещини увійшли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Це головна місцева страва - мілина, і пов'язані з нею обряди. А ще - технологія будівництва "суха кладка" - формування майже монолітних фундаментів з каміння.

Як вдається не втрачати традиції, які забирають багато часу та коштів. Матеріал - із нашого циклу про культурну спадщину. Про те, чим ми можемо пишатися, розкажемо далі.

Старовинну піч розігрівають для приготування болгарської мілини. Страву віднедавна визнали частиною нематеріальної культурної спадщини України.

Вот эти вот кирпичи должны быть белые. Когда они белые, можно ставить и хлеб, и милину.

Звісно, родина Карабаджак не завжди готує мілину в національних костюмах. Але на свята - обов'язково. Традиції у селі Заря, яке болгари-переселенці заснували на півдні Одеської області майже 200 років тому - частина сучасного життя.

Тесто должно быть мягким, эластичным, чтобы могли раскатывать тонкие коржи. Если тесто будет твердое, коржи будут толстые.

Начинка для мілини традиційна для села, де завжди тримали овець.

Творог и брынзу мы перемешали с яйцом. Чем больше яиц, тем оно вкуснее.

Ніні кількість отар, а, відповідно, і бринзи, в селі зменшилися. Все частіше, каже господиня, начинка у мілині - лише з сиру та яєць. Але коржі, як і раніше, розкачують настільки, щоб крізь них можна було читати. Кожен корж змазують начинкою та загортають.

Этот корж накручиваю вот так вот. Первый корж. И ставлю на середину. А потом каждый корж - один, второй, третий - по кругу.

Готувати мілину у кімнаті, повній господинь, складно. Бо у кожної - свій рецепт.

Олена Раду, мешканка села Заря:

Это мой секрет, что я мажу каждый корж сметаной. А потом уже ложу этот сыр, творог. Как можно больше.

Зарянська мілина - приклад живої культури, яку зберігають сучасні носії. Саме тому її приготування та споживання увійшло до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Загалом Одещина збагатила його на сім позицій. І дві з них родом саме із Зарі. Ось пані Надія демонструє підвал, що мало не одного віку з селом.

Надія Георгієва, мешканка села Заря:

Есть вот, полка, она и сейчас есть. Мы тогда пекли хлеб раз в неделю. В субботу. Печем хлеб. Там сколько побудет день-второй - выносим в подвал, чтобы он не засох. Он становится твердый. А в подвале он мягкий.

Підвал цього будинку, як і багатьох інших в Зарі, зведений за технологією сухої кладки. Її також визнали часткою нематеріальної культурної спадщини України.

Валентина Вітос, директорка Одеського обласного центру української культури:

Підземні частини й сам фундамент будинку виконуються тільки всуху. Тобто, господар відбирає камені та оббиває їх так, щоб вони дуже щільно прилягали один до одного. З часом вони стають монолітними.

Ірина Стоянова, завідувачка Музею болгарської культури села Заря:

Он действительно дышит. Все дело в камне. Потому что это камень природный, камень растущий, Поэтому там есть поры - камень дышит.

Перші поселенці збирали будівельний матеріал на своїх ділянках. Потім почали видобувати у кар'єрах.

Олександр Паларієв, власник екокомплексу "Фромушика-Нова":

Есть карьер, в котором проделана шахта и они на коленях, 15-20 человек, заползали и доставали камни эти. По цепочке передавали. И складывали в такие кубометры. Метр-метр на метр. Этот камень находился на открытом воздухе под снегом, под дождем, солнцем. Лет пять он находился под открытым воздухом, чтобы все легкие фракции отваливались.

Лише після такої тривалої природної обробки майстер брав каміння у роботу.

Ірина Стоянова, завідувачка Музею болгарської культури села Заря:

Если строит болгарин дом, то есть мастер по углам. Есть мастер по арке, есть мастер своду в погреб. Сколько будет лет жить болгарин, столько будут жить эти знания. Потому что они передают от деда к сыну.

Проте, на шляху збереження культурної спадщини стоїть економія. Майстри з виконання сухої кладки є, але замовників - усе менше.

Ірина Стоянова, завідувачка Музею болгарської культури села Заря:

В некоторых делаю так. Потому что это сейчас дорого. Кто может себе позволить. Проще - поставить плиты перекрытия. Но в основном дома стоят на старом месте, где погреб уже есть.

Ще одна загроза для традицій - надмірна комерціалізація сучасного життя.

Валентина Вітос, директорка Одеського обласного центру української культури:

За надмірною погонею за грішми, ми втрачаємо певні технології, не дотримуємося певних процесів, замінюємо одні складові іншими.

Молоде покоління господинь визнає: і справді часом порушують технологію приготування мілини - не роблять коржі самостійно.

Ірина Златова, мешканка села Заря:

Готовое - лавашом. Но милина, приготовленная собственными руками из домашних яиц, сметаны, творога - никогда ни с чем не сравниться. Там и запах другой, и вкус, и ощущение, и теплота другая.

У Зарі зберігають не тільки традицію приготування, а й численні обряди, пов'язані з мілиною. Саме вона - господиня весільного столу. Щоб життя молодят було солодким мілину посипають цукром. Зверху обов'язково садять запечену курку - символ плодючості.

Зарянці впевнені: попри війну мають це робити. Адже то - ідентичність, дух нашого народу, який і намагається знищити ворог.

Валентина Вітос, директорка Одеського обласного центру української культури:

Вони хотіли або вкрасти, або змінити його. Але ми не можемо цього допустити. Ми охороняємо сьогодні саме те, нашу традицію, нашу мову, нашу, правда нематеріальну спадщину, нашу душу, наше життя. Як раз за це сьогодні точаться бої на фронті.

Ірина Златова, мешканка села Зоря:

Будем учить этому наших детей. Будем живы-здоровы - внуков. Может, даже и правнуков.