Вихованці соціально-реабілітаційних центрів Миколаївщини п'ятий місяць живуть на Буковині [ Редагувати ]

150 врятованих дітей та підлітків. Вихованці соціально-реабілітаційних центрів Миколаївщини п'ятий місяць живуть на Буковині. Дітлахів, яким від 4 до 18 років, прихистив літній табір поблизу села. Війна принесла біду в і без того складне життя сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. І навіть у цей непростий час знаходяться опікуни, які діляться теплом і приймають у свої родини малечу.

Давай, зараз цукерку будеш їсти...

Валерія з Миколаєва спостерігає, як сестричка долає перешкоди. Їх четверо: три сестри й брат, і всі вони мріють про родину.

Валерія, вихованка центру соціально-психологічної реабілітації Миколаєва:

Про що ви мрієте? - Про сім`ю. - А яку би ти хотіла сім'ю? - Я..сім'ю…яка мені допоможе.

Півтори сотні сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування почали вивозити з Миколаєва у березні. Тоді ще не усвідомлювали, які загрози несуть російські окупанти.

Ірина Пономарьова, керівниця служби у справах дітей Миколаївської обласної військової адміністрації:

Коли на ротацію їхали вихователі, 25 кілометрів. І наші вихователі потрапили під обстріл. Троє загинуло, п'ятеро отримали поранення.

Олег, вихованець центру соціально-психологічної реабілітації Миколаєва:

Коли ми сиділи в Антонівці, неподалік від Миколаєва, ми бачили, як летіли 10 ракет. І ще ми бачили, коли проїжджало 300 машин росіян.

Коли десятки вихованців Миколаєва, Первомайська та Южноукраїнська виїжджали з області, у лікарні з запаленням легень зоставався маленький Віктор. Знайти родину для малюка було складно, але доля зробила дитині подарунок.

Валентина, опікун Віктора:

Коли вона одужала, дитинка, півтора місяця була в підвалі.

У пані Валентини з Кіровоградської області вже був опікунський досвід та зібрані потрібні документи. Тож опікунство оформили швидко і Віктор опинився у новій родині.

Валентина, опікун Віктора:

Це така радість, це цікаво, це додає ентузіазму, всього. Ти повертаєшся у молодість. Тим більше навиків вистачає, знань дуже багато.

Проте нині через війну поменшало охочих усиновити дитину чи оформити опікунство. Хоча і процедуру спростили, каже чиновниця з Миколаєва. Справжня перемога - коли вдається знайти опікунів для трьох чи чотирьох рідних братів та сестричок, щоб діти залишилися разом.

Ірина Пономарьова, керівниця служби у справах дітей Миколаївської обласної військової адміністрації:

Вероніка, Саша, Даша. А це - маленька Ангелінка. То вони пройшли ще раз навчання і зараз будуть оформлювати опіку на цих дітей.

За час війни повернути у родини - до біологічних батьків чи опікунів вдалося зо два десятки дітей з Миколаївщини. Решта намагаються призвичаїтися до нового життя на Буковині. Тут, у літньому таборі, вже зводять новий корпус на зиму. А допомагають новим мешканцям студенти, яких сюди евакуювали із Бучі. Разом з дітьми вони займаються спортом, працюють і навчаються.

Наталя Савчишина, студентка з Бучі:

Ніколи такого не могла подумати. Але ці діти настільки стали рідні. Бачила цю різницю, коли вони приїхали, були злякані. Вони наче всі тягнулись. А зараз наче рідні.

Попри щирість та гостинність, 16-річний Олег мріє повернутись до рідного Миколаєва і стати тренером з футболу. Хлопець щодня тренувався, добре здав нормативи й вступив до педколеджу у Чернівцях.