Ліжникарство: в чому унікальність Карпатського ремесла? [ Редагувати ]

І ми продовжуємо цикл матеріалів про елементи нематеріальної культурної спадщини України. І сьогодні розповімо про ліжникарство - старовинне гуцульське ремесло, столицею якого вважається прикарпатське гірське село Яворів. Більше про цю цікаву традицію розкаже Жанна Дутчак.

Такі отари колись були чи не в кожному гуцульському дворі. Завдяки вівцям - був сир, сметана, молоко, м'ясо, а ще натуральна вовна… Горяни навчилися із неї майстерно прясти та ткати. Так і зародилось в Карпатах унікальне ремесло - ліжникарство.

За цим ткацьким верстатом Ганна Миколаївна стоїть уже більше як півстоліття. Нині їй - вісімдесят, але вона і далі тче теплі гуцульські ковдри. В її родині - ця справа передається з покоління в покоління. Ліжникарством займаються всі, окрім хіба чоловіка. І в Яворові так нині майже в кожній сім'ї.

Ганна Шкрібляк, майстриня-ліжникарка із Яворова:

За рахунок цього ми й виживаємо в горах. Я не знаю, де така хата є аби не робили, хіба дуже в горах, що їм далеко нести у валило… Зробив, пішов на базар, продав і маєш гроші.

Що таке "валило" - розкажемо і покажемо згодом. А поки глянемо, з чого ж починається виробництво ліжника. За словами майстрині, технологія за останнє століття майже не змінилась. І налічує більше десятка етапів. І ось перший.

О, це помита вовна, з річки висушена, і тут я хочу тепер граблювати, бо треба буде прясти… Бачите тепер яка різниця і яке це ручне. І з тих грабель що тепер зробили.

Нині в селі вже є і механізовані "чесалки", що значно пришвидшує і полегшує процес. А ще можна купити вовну готову в кужелях. Але ось прядуть усі досі вручну.

Це береться сюди… і тут тримається аби не випустити з рук цю нитку і прясти. - А ну давайте… Неа, в мене це не вийде, навряд чи зможу…Неа.

Виявилось - прясти не так то і просто. Вчитися цьому починають змалку. Втім, для нас пані Ганна організувала експрес-курс.

О, так... Витягуйте, добре все нормально. А тепер прибивайте.

Аби зіткати ось такий ліжник майстрині треба три-чотири дні. Все залежить від складності візерунка та кольорів. Далі готовий виріб відправляють "валятися".

Оцей не валяний.. бачите. А ну пошупайте. Бачите який він на вид? А це валяний. - Цей такий, більш м'якший. - Це красивий вже.

Жанна Дутчак, кореспондентка:

Ось це і є те саме славнозвісне валило. Такий собі прототип сучасної пральної машини. Величезну конструкцію звели на березі річки. У ці ємності майстрині скидають готові ліжники. І ті по кілька годин крутяться у природному барабані.

Стежить за всім пані Світлана - власниця валила, яка тут і за прачку, і за кравця...

Світлана Павлюк, власниця валила:

Протягом цього часу, що він валяється у воді, він ще й зменшується у розмірі. Бо це є натуральна шерсть. В мене така задача, що люди до нас приносять ліжники і замовляють, мені треба метр сорок, мені треба там метр вісімдесят. Мені треба впантрувати цей розмір.

А для цього має точно знати - скільки тримати кожну ковдру у воді. Втім, не все так просто - каже жінка. Все залежить від температури.

Світлана Павлюк, власниця валила:

То нема такого, щоб закинув і через якийсь час витягнув. Зараз літом ранком холодніше, то буде йти дві-три години, в обід - півтора години, і це треба постійно витягувати і міряти. А зимою вісім, дванадцять, двадцять чотири.

На все село нині всього два такі валила. Раніше було більше, але їх знищила повінь. Тож ті, що є, постійно в роботі. Окрім традиційних ліжників - народні умільці в Яворові тчуть й унікальний ліжниковий одяг.

Це один із виробів, який ми розробили спільно із дітьми та дружиною. Це гуні.

Оцей жилет що на мені - це і є ліжникове вбрання. Тканий так само, як ліжник. І узор цей такий гуцульський, старовинний, який на ліжниках ткали… це красиво, тепло і зручно. Що можна носити і на вихід, йти і на будень, а можна і до церкви.

Подружжя Наталя та Ярослав - унікальне етновбрання вигадують та виготовляють разом. Кажуть: технологія така ж, як для ліжників. Майже все вручну.

Воно так от виглядає. Жовта. Бо вівця цілий рік не миється.. це з двох овець тут є вовна, якщо добре вимити, то буде на один ліжник.

По вовну Ярослав їздить аж на Закарпаття. Ходить від села до села і скуповує у вівчарів. Бо на Франківщині овець нині залишилось мало. В самому Яворові - не більше п'яти сотень.

Василь Рибчук, власник отари:

Воно не прибутково…

Василь Лосюк, директор регіонального центру народного мистецтва "Гуцульська ґражда":

У нас овець значно зменшилося. Суттєво, але ми прекрасно кооперуємося із Закарпаттям. І можу сказати, що вся вовна, яка стрижеться із закарпатських овець, вона проходить через Яворів.

Бо саме Яворів нині - столиця ліжникарства. Науковець Василь Лосюк два роки тому об'їздив всі Карпати, шукаючи місяця, де це унікальне ремесло - ще збереглося. Результати експедиції шокували.

Василь Лосюк, директор регіонального центру народного мистецтва "Гуцульська ґражда":

Якщо ми на Закарпатті ідентифікуємо біля 10 майстрів. І так само біля 20 в повіті Марамуриш. То у нас ця цифра біля двісті, які постійно займаються. А ті хто вміє виготовляти їх біля 500. майже кожен ліжник який ви бачите, що продається, він яворівський.

Наталя Кіщук, майстриня:

При будь-яких обставинах ми обов'язково збережемо. Бо ми не можемо без цієї роботи жити. Це то, що передається по крові.

Ліжник досі залишається важливим атрибутом життя гуцулів.

Наталя Кіщук, майстриня:

Вовну носити на собі, це дуже великий лік. Чи шубу, гуню таку, чи звичайну таку жилетку - це буде гріти навіть літом, щось болить чуємо щось протягло ми шерсть на себе. Сидими чи спимо в цьому. Воно підліковує. І ще, крім того, можна носити з думкою, як оберіг.

Світлана Павлюк, власниця валила:

Не обійдеться без того аби молодим не подарувати ліжник, а коли люди помирають то у труну стелять найкращий ліжник. І вкривають труну ліжником.

Та головне: ліжник - це джерело доходу. Та сьогодні цей унікальний промисел переживає не найкращі часи. Через війну в горах в рази зменшилось туристів. А відтак і заробітки впали.

Василь Лосюк:

Нема туризму, нема у людей грошей. Зараз війна. Але ми всі надіємося, що ми переможемо, війна закінчиться і ми знову почнемо в таких об'ємах, як до війни виготовляти та реалізовувати ліжники.

А поки чекають перемоги, карпатські майстри продовжують ткати ліжники.