Люди не поспішають евакуюватися з Донбасу: ексклюзивний матеріал з прифронтової зони [ Редагувати ]

Україна героїчно протистоїть російському загарбнику вже 169-ту добу. Натепер окупанти зосередили свої сили на півдні та сході України, перекинувши частину військ до тимчасово окупованих Херсона, Миколаєва, Запоріжжя. Адже бояться контрнаступу ЗСУ в цих районах і хочуть втримати позиції.

Втім і на Донбасі обстріли не вщухають. Ворожа армія намагається наступати на Краматорському і Бахмутському напрямках. Влада закликає населення обов'язково евакуюватися з тамтешніх сіл та містечок. Але місцеві не поспішають. Чому? І що кажуть? Ексклюзивний матеріал Ігоря Левенка з прифронтової зони - далі.

Яка мета таких ударів? Напевно, що терор цивільного населення. Слов'янськ. Місто, яке ледь не щодня потерпає від рашистських обстрілів. Та нині у Слов'янську залишається до двадцяти тисяч населення. Влада Донеччини закликає містян обов'язково евакуюватися.

Я еще решения не принял. Я конечно если Славянск выстоит, то я останусь здесь, а если он пойдет под окупацию, то я уеду за границу. Буду где-то в Польше, я не знаю где. Тогда у меня вся вера рухнет…

Поруч із будинком пана Юрія вибухнула російська бомба. Вибуховою хвилею потрощило вікна і двері у його квартирі. Аби усе полагодити, знадобиться не одна тисяча гривень, та попри все пенсіонер не квапиться залишати рідний дім.

Юрій, мешканець зруйнованого будинку:

У меня в четырнадцатом году рамы вылетали на балконе, хотя балкон был хорошенький такой, застекленный полностью. Ну, я не падаю в обморок и не теряю надежды. Везде война и плакать тут нечего. Надо что-то делать. Может детвора приедет и поможет…

Сьогодні у Слов'янську - відносне затишшя. Ворог, принаймні, не атакує місто в лобову. Частину своїх військ загарбники перекинули на південь України, де ЗСУ впевнено наступає. І пан Юрій переконаний, окупанти вже видохлися, а отже Слов'янськ не отримають.

Победа будет за нами, но будет долго. Если в этом году мы не выйдем на рубежи 24-го февраля и та территория останется за россией, то понадобятся большие усилия. Но я надеюсь, что со временем и Крым и Донбасс будут с нами.

Тутешній автовокзал. Будівля теж постраждала. Московити вдарили й по цьому району з артилерії. Тих, хто прийшов на евакуацію, можна полічити на пальцях однієї руки.

Мы ждем до одинадцати, он перезвонил и говорит: подходите к автобусу. Ну мы подошли, а его нет. И вообще никого нет. Уже все уехали, остались одни пенсионеры…

А це вже Костянтинівка. Кремлівські загарбники дедалі більше бомбардують і це місто. Старенька "хрущівка" у спальному районі. Посеред ночі в неї прилетіла ракета. Семеро людей врятували з-під завалів.

Дивом ніхто з людей не загинув. Пані Наталії пощастило. Її квартира в руїнах, та сама вона вціліла. Бо працювала якраз в нічну зміну в лікарні.

У родственников будем жить, а что делать, выбор какой-то есть?

Вибір є - евакуація. Але чимало мешканців навіть цього розбомбленого будинку не хочуть про неї й чути. Мовляв, життєві обставини важливіші за саме життя.

Ну я не могу ехать, у меня родители в Новоселовке по восемьдесят два года, брат - у него первая группа, у него шизофрения и он бегает, ну с ним никто не будет находиться…

Знову Костянтинівка. Одна з ракет вибухнула в іншому кінці міста. Її уламки заледве прочахли, а люди вже прибирають наслідки обстрілу.

Позивний "Дзвонар", військовослужбовець ЗСУ:

Судячи з того, що матеріал тут дуже легкий, якийсь легкий сплав, я думаю, що це авіаційна ракета…

Ігор Левенок, кореспондент:

Росіяни використовують потужні і не дешеві ракети, б'ють по цивільній інфраструктурі, наприклад, внаслідок ось цього прильоту постраждала станція шиномонтажу і придорожнє кафе. Яка мета таких ударів? Напевно, що терор цивільного населення…

Чим не догодила його шиномонтажка, що її московити аж так "денацифікували", вірменин Самвел не може збагнути.

Обстріл стався о п'ятій ранку. Сторожі цих приміщень зазнали контузій. І в економіці міста тепер мінус два приватних підприємства.

Это рабочее кафе до вчерашнего дня было. Его просто брали люди у хозяина в аренду и все. Страшно…