Виявляли загони ворожої техніки: як прикордонники першими зустріли ворога на Луганщині [ Редагувати ]

На "нулі" вони були очима і вухами ЗСУ. Корегували вогонь та виявляли загони ворожої техніки. Прикордонники першими зустріли ворога у перші часи повномасштабного вторгнення на Луганщині. Герой нашого наступного сюжету Віктор згадує, колони з російською армією йшли тоді по українській землі наче по своїй. І зовсім не чекали на спротив. Що і зіграло на руку нашим військовим. Доводилося швидко думати, перегруповуватися і діяти: бити точно і прицільно. Оскільки сили противника переважали у вісім разів. Про це далі.

Колона ворожих танків сунула сільською дорогою просто на позиції прикордонників у Луганській області. Відстань у кілометр-півтора швидко зменшувалась. Це був ранок 24 лютого. Часу на роздуми в українських військових не було.

Віктор, прикордонник:

Хлопці здійснили влучні постріли по броньованій техніці противника, внаслідок чого перший танк, який ішов, зазнав ушкоджень і зупинився й, відповідно, вся російська колона, яка рухалася за ним, також зупинилася, що дало нашому підрозділу час та можливість для здійснення майбутніх подальших перегрупувань і маневрів.

Віктор служив в Луганському прикордонному загоні з 2019-го. Вже в перші години повномасштабного наступу росіян військові отримали команду розгорнути протитанкову оборону на своїх вогневих позиціях. Боєць каже: тоді рашисти рухалися досить легковажно.

Віктор, прикордонник:

Вони не ховалися й не думали взагалі, що зустрінуть якийсь збройний супротив із нашої сторони, тому для них це було несподіванкою… Вони після цього, як ми завдали їм цей удар, дуже довгий час ще перегруповувалися й вже після цього тільки почали свій рух.

Ті постріли врятували майже сотню побратимів, згадує прикордонник. Влучно поцілили лише в один танк - перший, але він на години зупинив рух усієї колони з півсотні броньованих машин.

Віктор, прикордонник:

Завдяки нашим діям і діям побратимів, які були в розрахунку, дало змогу нашому підрозділові орієнтовно 90 людям здійснити майбутні маневри та перегрупування. Дало цей час знову ж таки півтори-дві години для подальших дій.

Віктор пам'ятає рішучість і твердий намір показати ворогу, що Україна не буде здавати свої території.

Віктор, прикордонник:

Місто, можна сказати, вони просто знищували артилерійським вогнем. Після цього вже, відповідно, танки йшли, а після цього йшла піхота, з якою ми вдало боролися під час виконання цих завдань…

Це Віктор розповідає про Попасну, куди його підрозділ потрапив за кілька днів.

Віктор, прикордонник:

Наші підрозділи Державної прикордонної служби перебували на так званому "нулі" й були вухами й очима підрозділів Збройних сил, тобто в деяких випадках корегувала вогонь артилерія, виявляли першими броньовану техніку, оскільки ми були попереду й передавали, відповідно, цю інформацію Збройним силам, а вони вже у свою чергу наявними своїми засобами здійснювали ураження її… Було десь 1:8 - це як живої сили, так і техніки. Але наші хлопці патрони й снаряди вліво і вправо не розкидають, порівняно з ними.

Нині Віктор несе службу на волинському кордоні. Тут у військових був час окопатися і збудувати бліндажі. Робити ж це на Луганщині, каже, було небезпечно, та й ніколи. Російські дрони постійно вистежували українських військових, а потім ворог гатив по окопах.

Віктор, прикордонник:

Хлопці наші борються до останнього, і це є великий плюс. Дуже хочу відзначити і подяку велику висловити всім волонтерам. На мою думку, ця війна рано чи пізно, ми будемо всі разом святкувати Перемогу…

На кордоні з Білоруссю також не можна втрачати пильності. Аби не допустити ворожих ДРГ з сусідньої держави.