День пам'яті захисників: у Запоріжжі вшанували пам'ять загиблих бійців [ Редагувати ]

Рани, що не загоюються. І біль, який не минає. Сьогодні День пам'яті захисників, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Дату ще три роки тому запровадив президент Володимир Зеленський і вона збігається із роковинами Іловайської трагедії.

Моя колега Інна Гогой у Запоріжжі поспілкувалися із рідними бійців, які загинули у російсько-українській війні. Чоловіки віддали своє життя за незалежність та цілісність нашої країни. Про це далі.

Для пані Галини - мами лейтенанта Нацгвардії Івана Гутніка-Залужного ця квартира уся наповнена спогадами. Син був за освітою інженер-будівельник, сам робив тут ремонт. Продумував дизайн оселі й принципово хотів кухню у синьо-жовтих кольорах.

Цвет кухни - это его глубокое настояние, глубокое.

Пані Галина каже, завжди виховувала сина справжнім чоловіком. Добрий, охайний, він дуже любив чисте взуття і ще малим хлопчиком начищав до блиску черевики усій родині. Захоплювався спортом та машинами. Незабаром мав одружитися. Мріяв про двох діточок. Усі плани 23-річного хлопця обірвала війна… Івана мобілізували у квітні 2014-го - майже за місяць до весілля.

Галина Залужна, мама Івана Гутніка-Залужного:

Говорит, есть кого защищать, ты видишь, как народ поднялся, видишь, как люди помогают. Есть ради кого, как говорится стоять там, на тех границах и стоять на смерть.

Кілька місяців підготовки. І вже в липні підрозділ направили на Донеччину. Стояли біля Амвросіївки... Вночі 10 серпня ворог відкрив вогонь по блокпосту. Іван загинув, захищаючи своїх побратимів.

Галина Залужна, мама Івана Гутніка-Залужного:

Мы с ним накануне в субботу еще поговорили и утром был звонок ранний, я еще подумала, что Ваня звонит поздравить меня с Днем строителя, но позвонил командир, был тяжело ранен, ранение - две пули со смещенным центром тяжести и прошли между пластинами бронежилета.

Дідусем мужнього та сміливого лейтенанта нацгвардії - був легендарний запорізький ветеран Другої світової Іван Залужний. Вісім років тому на похоронах свого єдиного онука він виголосив промову, в якій ще тоді закликав зупинити путіна.

Іван Залужний, ветеран Другої Світової війни:

Что тебе еще? Донецк нужен, Луганск нужен. Вся Украина нужна. Мало? Мы кровь обливаем.

Вісім років тому втратила найріднішу людину й пані Тетяна. Її чоловік - лейтенант нацгвардії Богдан Завада повертався на передову наприкінці червня 2014-го, якраз на свої іменини. Жінка просила його затриматись хоча б на день, але марно.

Тетяна Завада, дружина Богдана Завади:

Я его просила остаться, он сказал, нет, я поеду заберу своих ребят, и я вернусь. И он не вернулся. 16 июля 14 года его объявили погибшим.

Тоді на блокпосту біля Маринівки почався бій. Богдан підбив ворожий БТР та знищив десяток ворогів. Допоміг нашим бійцям перегрупуватися та врятував їм життя. Про загибель самого нацгвардійця рідним повідомив терорист. Тетяна зізнається, довго не могла повірити у те, що сталося. Оскільки тіла її чоловіка так і не знайшли. Воно залишилось на тимчасово окупованій території. Зараз ось ці стели із фотографіями ледь не єдине місце, куди можна прийти вшанувати пам'ять.

Тетяна Завада, дружина Богдана Завади:

Я очень часто сюда приезжаю, я, когда мимо проезжаю, всегда покупаю цветы приношу к фото мужа. Он был справедливый, он был по работе строгий, дома он был нежный, любящий, заботливый сын, отец.

Посмертно Богдану Заваді надано звання героя України. Його дружина зараз очолює громадську організацію і допомагає іншим родинам загиблих захисників України. Проте, Тетяна зізнається - біль від втрати все одно не минає.

Время идет, но легче не становится та же боль и осталась.