Місце злочину: що залишили по собі російські терористи в Ізюмі? [ Редагувати ]

Майже два тижні знадобиться, аби ексгумувати тіла убитих окупантами людей в Ізюмі. Про це сьогодні повідомив мер цього міста Валерій Марченко. Я нагадаю, після деокупації там виявили масове поховання на понад 450 могил. Дуже багато тіл зі слідами тортур. Є вбиті зі зв'язаними за спиною руками, а одна людина похована з мотузкою на шиї. Серед загиблих багато дітей...

Загалом місто Ізюм зараз - це місце злочину. Зрештою, як і будь-яке інше українське село чи місто, яке окупували рашисти. Що залишають по собі солдати-терористи? Ігор Левенок повернувся з Ізюма. Далі - його репортаж.

Ізюм - місто болю і місто нашого подвигу!

В нас була чітка задача. Ми ж десантники. Ми мали швидко зайти, швидко зачистити й перевірити місто, щоб зловити все оте русяве, що тут іще залишалося.

Як московити втікали з Ізюма? І як виглядає російський "ленд-ліз" для українського війська.

Дуже швидко, вони буквально за ніч всі втікли, покидали дуже багато техніки, багато зброї…

Чотири місяці в окупації. Терор і звірства рашистських нелюдів!

Група захвата, мешок на голову и "одівайся"! Я говорю, а стоит? Говорит "закривай дом"! Я говорю, а стоит?

Закатований і понівечений, але був є і буде український Ізюм!

Хочеться миру, але я бачу…ну дождемся, Україна нас спасе, правда!

Поміж глибочезними вирвами, вздовж руїн та знищеної ворожої техніки ми їдемо по звільненій від ворога нашій землі. Ось так нині виглядає ізюмський шлях. Не так давно у цих селах вирувало життя. Тепер вони - мертві. І скрізь, аж до самого міста бачимо десятки знищених танків, бетеерів і різного обгорілого залізяччя. Навіть порахувати всі не вдається.

Ось, щоб ви розуміли, який масштаб поразки росіян під Ізюмом. Ми можемо бачити скільки тут одиниць спаленої техніки, кілька десятків, але ж це тільки одна маленька частинка.

Ізюм. Стародавня козацька фортеця на Слобожанщині. Вже має історію протистояння із московитами. Сто років тому, аж до кінця 1922-го, частини УНР і народні повстанці тут чинили шалений опір російським загарбникам-більшовикам. Тоді, як і зараз, місто було поруйноване.

Ігор Левенок кореспондент:

Як і всюди, де побували московити ми бачимо тільки суцільну руїну. Це місце в Ізюмі називалося "сім вітрів". Ось там був привабливий готельчик, там полюбляли зупинятися туристи. Тут продавалася сувенірна продукція. Нині, все знищено.

Руїни, безлад і нечистоти. Типові ознаки "руского міра". Всюди, де ступав чобіт російського окупанта, купи сміття, сліди мародерства і демонстрація печерного невігластва.

Росіяни полюбляють відмітитися таким своєрідним своїм наскельним живописом. І ось тут хтось із них написав "сімдесят перший регіон росії, місто Чернь!"

Окупант, він і є окупант, каже пан Олександр - перший, кого ми зустріли в Ізюмі. Рашисти тягали пенсіонера по своїх каральних комендатурах. Перевіряли чи не служить дідусь у ЗСУ.

"Покажи палець" на мене, я йому ну на! Потом плече. Я йому кажу я вже старий і негодний, хворий чоловік, що ти від мене хочеш? Він, "ти давай по-рускі разговарівай"! Я кажу, я вже шістдесят вісім років так балакаю. Я по-другому не можу.

Бої за Ізюм точилися від початку широкомасштабного вторгнення. Ворог нещадно бомбардував місто. Від варварських обстрілів надто постраждав центр.

Перекладини, вони потріскалися. Підставили трубу, щоб потолок не впав на голову. Ізначально росія нас бомбила самольотами.

Пані Олена вважає - їй пощастило. Її будинок у приватному секторі, бодай стоїть. У себе ще й прихистила сусідку Наталію, з двома доньками. В їхню хату - влучив снаряд.

В полдесятого ночи, ну вечера, только спать легли.

Війна тут торкнулася кожної сім'ї, кожної оселі.

Ось касети попадали, чуть, що і вночі бігли сюди ховатися…

Дві родини, семеро людей тіснилися у крихітному холодному підвалі. Чотири місяці без газу, води та електрики.

Замерзали сиділи. Ми сюди постягували кожухи під ноги, ось деревяшки поклали, щоб не так було холодно…

Десятого вересня, внаслідок вдалої контрнаступальної операції на Харківщині, українські війська звільнили Ізюм. Окупанти ганебно тікали з міста. Втративши чимало зброї та техніки.

Ігор Левенок, кореспондент:

Ось - це гордість російської зброї вогнеметна система "Солнцепьок". Вона стріляє термобаричними ракетами. Підла дуже і підступна зброя, яка скрізь випалює усе живе. Але от після зустрічі з вояками ЗСУ її спіткала ось така доля.

Цікавий надпис. Вочевидь писали кадирівці. "Аллах акбар" і "работайтє братья, работайтє"! Але братья чомусь не захотіли працювати та покинули цей танк.

Поруч кілька "Камазів" та "Урал". На кузовах замальована російська свастика "z". Армійці кажуть техніка справна. Ще і як згодиться.

Броньована кабіна, броньований корпус отут. І він витримує кулю? Так, з ПКМ кулю витримає запросто.

Богдан, боєць батальйону "Карпатська січ":

Дуже швидко, вони буквально за ніч всі втікли. Покидали багато техніки, багато зброї. Арсенали озброєння. Багато снарядів, реактивних снарядів різних. До градів, до танків, до САУ.

Та першими в Ізюм зайшли наші десантники. Кажуть - перед втечею росіяни чимало своєї техніки ще й знищили.

Рядом взрывов никаких нет, это не то что кто-то накривал и бомбил, это тротил, взрывчатка. Его здесь очень много. - Все що вони не встигли підірвати, вони залишили. Якщо ми поїдемо кудись далі, вона поїде з нами мочити русню. А є ще один цікавий вид техніки. Вона запакована.

Утім трофеї, то не головне. Андрій каже довіку пам'ятатиме емоції людей, котрі зустрічали ЗСУ.

Андрій, десантник 25-ї бригади ДШВ:

Просто підходять починають ридати, обіймають, а я стою просто як води набрав в рота і просто не маю слів зовсім.

У хлопців піднесення і бажання гнати загарбників далі. Чого не скажеш про окупантів. Там настрої інші.

Уволить меня по причине физической и моральной усталости. И таких от десять штук Військова частина 3115 - це я дивився у підмосковї десь.

А цей злочин вкотре підтверджує, звірства рашистів у Бучі під Києвом не є аномалією. Масові вбивства полонених і цивільних людей для армії мародерів і вбивць - це правило. 445 могил, близько півтисячі закатованих і вбитих людей.

Олег Синєгубов, голова Харківської обласної військової адміністрації:

Велика кількість відповідно дітей, є тіла із зав'язаними руками позаду. Це може свідчити, що дійсно світ має визнати, що це дійсно факти геноциду нашого українського народу.

Группа захвата, мне мешок на голову, ну одівайся. Я говорю а стоит? Закривай дом, я говорю а стоит?

Про терор окупантів може розповісти цей чоловік. Пан Володимир, працював єгерем у лісництві. Місцеві зрадники донесли, що чоловік підтримує Україну.

Володимир, житель Ізюма:

Ты водил украинцев, кого знаєш с теробороны, где схрон, откуда миномет стреляет. Они вот в доме дырок мне понаделывали. Со снайперской винтовки тренировались. Когда говориш, ты нормальный, что ты делаешь? Он тогда выезжает и с БТРа, что б было понятней. Вон выкопали себе подвал, потому что это неадекваты просто напросто, зверье.

Вісім обшуків, двічі кидали на підвал, били. Та ось цю карту, окупанти у Володимира так і не знайшли. Мапа Харківщини. Чоловік по телефону слухав новини. Відмічав лінію фронту. Повідомляв людей.

Ми ждали, что вот тут зайдут отрежут их до Боровой, но получилось так, что они побежали очень быстро и очень далеко.

Ну а вперше, коли наших побачили, яка реакція була? - Со слезами… знаєш…

Ізюм. Жах від пережитого тут читається скрізь. У зруйнованих будинках, понівечених дорогах. Та головне, що його більше немає в очах жителів.